Блог | Україна має право бути "антиросією" і ніколи надалі не буде "молодшим братом"

“Бережіться лжепророків"

Таке враження, що окремі українські оригінали - всезнайки-оракули, одержимі надмірною зарозумілістю або політичними амбіціями, відкрили якийсь внутрішній псевдоліберальний фронт зі збереження обличчя агресора... Ні, звісно, ні кремлівського карлика, історична доля якого вирішена. А його покірливої пастви. Яка, чи то вічно дезорієнтована, чи то завжди всього боїться. Чи то ні на що не здатна або позбавлена суверенної колективної волі. Або просто є еволюційно недалекою і нескінченно потребує твердої руки тоталітарного володаря. І подібно до приниженого природою імбецила - жадає уявної величі, яку дуже важко виявити в ментальному середовищі середньовічного варварства. Одним словом - російська душа загадкова настільки, що часто власне саму душу в її темряві просто не виявити.

Повірте, жодного расизму чи дискримінації в моїх словах немає. Сам - народився і певний час жив у Росії, ріс у сім'ї театрального діяча і драматурга - адепта російської культури, і російська мова з невблаганною невідворотністю є для мене рідною. Що є - те є. І, звичайно, очевидно, що серед росіян є безліч хороших, прогресивних людей. Цього ніхто не заперечує. Подібне характерно для кожної нації. Але в горезвісному "русском мире" такі люди ніколи не домінували і не чинили визначального впливу на суспільну свідомість.

Я, до речі кажучи, не дуже впевнений, що поняття "росіянин" і "росіянин" у політичному контексті скільки-небудь істотно різняться. Заздалегідь прошу вибачення у стародавнього і мудрого народу Тори, Талмуда і Галахи (знову-таки в моїх власних жилах тече поліетнічний кров'яний компот із вагомим єврейським компонентом). Але знаєте, на мій погляд, доречна певна логічна аналогія зі співвідношенням понять "єврей" та "юдей". Відомо, що юдеєм (адептом юдаїзму) може бути не кожен генетичний єврей, але формальним євреєм буде кожен юдей, навіть той, хто не є євреєм за кров'ю. І в Ізраїлі такий взаємозв'язок має прозорий і патріархальний сакрально-духовний характер: навіть іноземець, який довів прихильність до юдаїзму, - цілком спроможний стати одним із нащадків коліна Юди.

У Росії, по суті, має місце щось подібне, але з певним моральним знаком мінус: ментальність визначає приналежність до етносу. Є переконаним носієм токсичного вірусу імперського російського світогляду в його соціально-моральному вираженні - і ти цілком собі росіянин, ким би ти не був за етнічним походженням. Так, власне кажучи, можна бути конкретнішим: російськомовний "хомо совєтікус" - це і є російська людина. Не вірите? Уважно подивіться шоу Соловйова або, скажімо, Скабєєвої... Ну і, власне, саме ця хижа доктрина етно-ідеологічної всеїдності дає змогу Кремлю, який ігнорує примітивне животіння росіян усередині РФ, жалісливо вбачати "своїх" не тільки в Цхінвалі, Сухумі, Тирасполі, Донецьку чи Луганську... А й у Києві, Лондоні, Монако, Каннах, Маямі, Малібу... Тим паче, що в зарубіжних ореолах проживання "русских людей" різних національностей, Москва часом феєрично примудряється позначити свої територіальні домагання.

Так от... До чого обманюватися. "Русскій мір" у всіх його проявах - це квазіцивілізація - деградант. Осередок чи не одвічного занепаду - фактично від моменту виникнення якоїсь подоби московської державності. Окрім історичних катаклізмів, кривавих негараздів і звірств, постійного рабства населення в різномаїто-збочених формах (псевдокомуністична кабала - те ще явище!), імперських замашок, лукавих освітніх стандартів і збочених ідеологічних наративів, наукової, технологічної, економічної відсталості та незмінно політичної незрілості мас - нічого. Насильно завойовані території і природна рента, яка нещадно поглинається, підживлюють безпідставне агресивне "великодержавство" - це все. ВВП на душу населення і за паритетом купівельної спроможності, індекси людського розвитку, якості життя і процвітання - настійно свідчать, що Росія (як і до цього - СРСР) економічно абсолютно неспроможна, корумпована, злодійкувата і безперспективна країна, яка сидить на нафтогазовій голці, що згасає. Щоправда, все ж варто відзначити певну кількість геніїв російської культури, які безплідно волали до мас і переважно відзначилися на терені протестної рефлексії. Ну і космонавтику. Завдяки великому українському вченому і конструктору Сергію Корольову, що мала цілком собі передовий стан на стадії зародження. Це - виняток із загального принизливого правила, яке лише підтверджує останнє. Всі інші віками тиражовані кремлівською пропагандою гідності "русскости" - тотальна брехня.

“По вірі вашій нехай буде вам" - одвічні дилеми російського духу: хто винен і що робити?

Не замислювалися, чому саме ці питання завжди актуальні для Росії і є наріжним каменем її самосвідомості та внутрішньої самоідентифікації? Та тому, що адекватних відповідей на них ніколи не знаходили, та й, по суті, і не намагалися знайти. Лише з епохи в епоху невтомно позначали якусь заклопотаність, яка лише ставила під сумнів можливість будь-яких відповідей. Глибинні ментальні та життєві проблеми в "русском мире" століттями не знаходять розв'язання або запізно зживаються лише "великою кров'ю". Питання ж на кшталт "як розуміти?", "у чому сенс?", "до чого прагнути?" або, приміром, "як удосконалюватися?" - це не російський наратив світовідчуття. Насправді, глибина тут ніколи не віталася, не шукалася і не була метою.

А щоб адекватно зрозуміти загалом досить очевидну сутність російської агресії проти України, все-таки необхідно хоча б трохи глибини. Недостатньо безапеляційно констатувати, що Росія свою хибну велич наповнює екстенсивністю - кількістю, а не якістю. Їй територій (або, приміром, ракет чи олімпійських медалей) завжди буде мало. Не смислів і прогресу, а масштабів, обсягів. У цьому вся Росія. І вона з позицій власного самозвеличення завжди вважає себе такою, що має право на щось більше. Зокрема, на підпорядкування "другосортних" народів і "молодших братів". А збочена "богообраність" начебто наділяє справедливістю шовінізм і відвертий садизм "Святої Русі". Ми ж пам'ятаємо, що "росіяни просто не можуть бути поганими", рівно так само, як і "не можуть програти"...

І все ж, хто винен у віроломній, затяжній і кровопролитній російській агресії проти України? Говорено - переговорено, але особливої ясності в цьому питанні нібито й немає. Багатьом навіть в Україні видається, що це - питання риторичне, позбавлене принциповості. Мовляв, яка різниця! Потрібно перемагати ворога і все тут. А як там усе відбувається в моральній і смисловій площині - не особливо важливо.

На варті російської безвідповідальності: “по плодах їхніх і пізнаєте їх"

Своїми думками про природу колективної відповідальності російського народу за геноцид, вчинений Росією щодо українців, я вже ділився в попередніх статтях. Не буду повторюватися. Лише відреагую на хвилю примирливих наративів, які зараз досить рясно привносяться в інформаційне поле України прихильниками принципу "непорушної дружби". Ну немає, на мій погляд, ні в кого права наполягати на легковажно-поверхневій інтерпретації, ігноруванні факторів масових убивств і руйнувань. Спекулювати і вправлятися в красномовстві на тему відповідальності за кривавий терор і прощення.

Просторікування про якесь визначальне значення родинних зв'язків з убивцею, незважаючи на його колишні і поточні звірства, а також маніакальні пристрасті - це багатофакторна маячня. А попутно, з одного боку - клінічне божевілля. З іншого - самовбивча стратегія, пропонована Україні. А з третього - злочин, який у форматі лукавого всепрощення і запобігливості перед страхітливою агресивністю лише заохочує рашизм до нових злодіянь.

Деякі вельми популярні вітчизняні коментатори і відомі російські ліберали буквально вистрибують зі штанів, щоб переконати українців у винятковій невинності мешканців Московії. Мовляв, перебувають нещасні володарі "широкої душі" в заручниках у деспотичного маніяка Путіна. А так-то євразійці - і прогресивні, і культурні, і велелюбні... Але от немає в них імунітету до імперських спокус, які незмінно проповідують їхні володарі різних епох. І все тут: проти хитромудрої етнопсихологічної природи не попреш. А так-то "русскость" - це синонім лагідності та гуманізму. Ну і, що вже приховувати, колегіального боягузтва народу - державотворчого суверена, який судорожно відштовхує від себе будь-яку форму реалізації автономної дієздатності, відповідальності за колективну історичну долю. Але оскільки загальній ментальності натовпу раболіпствуючих ретроградів притаманна й хвороблива схильність до гордині, то вони піддані до самообману та піднесення до розряду досягнень усіх форм власної убогості. От і шанують прояви еволюційного примітивізму як подвиги та захмарні тріумфи.

Саме в такій формі блаженної неадекватності сусідів нас намагаються переконати деякі "аналітики". Які готові у своїх химерних умовиводах знову і знову схрещувати узами братньої слов'янської любові ґвалтівника "по неволі" і понівечену ним жертву. Майже 145-мільйонне євразійське населення країни, яка безпідставно претендує на світове панування, ніколи і нічого не може протиставити агресивності Кремля. Вони - бачте, лише свідки жахливих злодіянь. Які, відводячи погляд, тихенько - навшпиньках прошмигнули повз місце злочину. Куди вже багатьом десяткам мільйонів впоратися з пекельною "машиною примусу", створеною ними ж владою?!

"Адвокати російськості" доводять, що більша частина населення Росії - проти війни. І, мовляв, не варто довіряти діаметрально протилежним статистичним даним, які поширюються російськими ЗМІ та офіційними особами. При цьому вони знаходять найспритніші виправдання і пропутінській риториці більшості російських респондентів, які дають інтерв'ю західним ЗМІ. І явної ненависті щодо України в коментарях обивателів навіть на неполітичних російських інформаційних ресурсах (наприклад, на популярному sports.ru) і у відкритих авторських блогах.

Дивна полеміка. Адже ніхто й не сумнівається, що росіяни хочуть миру, але тільки - на "своїх", путінських умовах...

Так, звичайно, з позицій реабілітації російської "високодуховності" дуже вигідно заперечувати офіційну статистику соціальної підтримки Путіна на євразійських просторах. Вона, безумовно, може бути брехливою. Але наскільки принципово Кремль перекручує дані? Альтернативних відомостей адже просто немає. А в латентному середовищі зацікавленим аналітикам хочеться вишукувати всілякі лукаві виправдання. Такі, що дозволяють у моральній площині надати росіянам людського вигляду, врятувати їхню самосвідомість від руйнівних комплексів, залишити для них шанс на гідне місце в цивілізованому світі.

Адже і стосовно суспільства фашистської Німеччини, через брак достовірних даних, можна голослівно стверджувати, що більшість німців не підтримувала агресивну політику Гітлера. Але щось підказує, що це було б кричущою брехнею, чи не так? Що визначає таку впевненість? А найімовірніше - та обставина, що цифри, особливо суперечливі, не відображають суті соціальних подій. У достовірній формі вони здатні констатувати лише форму і динаміку таких явищ. А реальний зміст будь-якого суспільного процесу - це вольова дія мас, сутність якої виражається не кількістю, а якістю. Які консолідовані якості являє світу сучасна Росія? Фашизм і безприкладну брехливість. По-моєму - все зрозуміло. Було б інакше - палахкотів би праведний гнів народної непокори на площах Москви, Пітера та інших міст РФ.

А в рамках тенденційного виправдувального ухилу завжди можна знизити рівень жахливого неприйняття будь-якого найжахливішого злочину? Адже кожен убивця, так чи інакше, незмінно діє під впливом якогось примусу - внутрішнього або зовнішнього. Божевілля, страху, асоціальної переконаності, впливу обставин або третіх осіб. Це завжди так. Адже вбивцями не народжуються. Ними - стають. І з російським народом - також. Чи привід це для всепрощення?

“Ти можеш сам для себе обрати, бо це дано тобі"

... Комусь хочеться думати, що це російський народ - покірливий виконавець волі Путіна. А вам ніколи не спадало на думку, що все навпаки? Без глибинного внутрішнього замовлення в структурі колективного світогляду, соціальної схильності жодні глобальні суспільні трансформації не відбуваються.

Судіть самі. Адже російська культура в узагальненій формі (без вузької замкненості у сфері мистецтва) є наскільки позбавленою прогресивності, настільки й дуже похмурою, хижою, заздрісною. Ви ніколи не замислювалися, чому настільки явно антиукраїнськи налаштовані неабиякі частини так званих "російських вулиць" в Ізраїлі, США чи, скажімо, тій же Німеччині. Адже це - здебільшого російськомовні іммігранти, які вже десятиліття мешкають у демократичних країнах, користуються їхніми досягненнями та економічним достатком. Але багато хто з них так і не зміг позбутися своєї імперської ментальності, не вивчив належним чином мови країн знаходження, продовжує дивитися ОРТ, РТР, і затято підтримує Росію в протидії з "проклятим Заходом". Щоправда, повертатися в Урюпінськ, Саранськ або Нижньовартовськ вони не хочуть. Ти подавай їм такий духовно близький "русскій мір" просто тут - у благополучних державах! Їм невтямки, що Росія - це антипод прогресу і благополуччя. І будь-яка експансія "русскости" - це неминучий регрес. На кшталт підпилювання безумцями гілки дерева, на якій вони ж самі й сидять. Парадокс? Ні, не для живучої та інертної російської ментальності. Тому ми і не є свідками антивоєнних протестів росіян, що мешкають у Берліні, Нью-Йорку, Римі або Тель-Авіві, біля великодержавних посольств.

Давайте дивитися правді в очі. У рамках поточної 3 Світової війни людство зіткнулося з цивілізаційною проблемою злочинної загальносоціальної безвідповідальності всієї інертної і шовіністично налаштованої російської спільноти. А аж ніяк не тільки божевільного нелюда Путіна і його соратників - вони лише дзеркальна персоніфікація збірного колективного вигляду росіян.

Скасуйте антифашистську дискримінацію і пустіть росіян у вільний світ!

А навіщо він вам потрібен цей вільний світ? У вас же все так добре: духовність, скріпи і все таке! Економічний розвиток, імпортозаміщення. Ви ж "нагнете весь світ" і "можете повторити". Правда ж? Навіщо вам "буржуйські" товари і шопінги, закордонна нерухомість, туристичні поїздки, престижна освіта і якісна медицина? Або всі ці кінофестивалі, театральні або модні покази, гастрольні тури, олімпіади та інші міжнародні спортивні турніри? Та сидіть у своїй уявній ідеальності й насолоджуйтеся! Ні, вам хочеться свою неадекватність нав'язувати іншим, а в них відповідно брати всі ті блага цивілізації, які ви самі не в змозі створювати. Вгадав? Культура і спорт поза політикою, кажете? Не заслуговують на санкції та ізоляцію, стверджуєте?

Публічне середовище - це такий собі максимально престижний зріз прошарку найактивніших і найталановитіших членів суспільства. Політики, бізнесмени, діячі культури і мистецтва, наукове й освітнє середовище, лідери думок і законодавці трендів в інформаційному просторі - вершки суспільства, його демонстраційна вітрина, совість нації, приклади для наслідування і ментальні регулятори для мас.

Які ж ці "фронтмени" в Росії? Ну, максимум, відсотків 5 із них принципово і мужньо, відкрито відмежувалися від злочинів путінізму. Навряд чи більше. Деяка частина - вперто мовчить, що не дуже характерно для піднесеного "піку національної совісті" в кризовий період життєдіяльності будь-якої країни. Неабияка частина - байдуже продовжує жити як ні в чому не бувало. Хтось нескінченно лукаво звивається, намагаючись лавірувати заради кар'єри або грошей. А багато і більше того - стали активними пропагандистами російського неонацизму. Керуючись різними міркуваннями. І який же висновок? Він простий: світогляд подібної збірної еліти з-поміж найпопулярніших і найвпливовіших членів суспільства - це дуже об'єктивний, репрезентативний показник ментального здоров'я колегіального соціуму. Усім очевидно, що з "мовчазної згоди байдужих відбуваються всі найжахливіші злочини на світі". Так, так і байдужість, і боязке мовчання соціальних лоцманів у Росії - це знак їхньої згоди з Путіним. Принагідно це - і демонстрація єднання з вождем, принаймні, більшої частини народу. І зворотний посил суспільству про те, що його улюбленці зробили моральний вибір від його імені. Ніяк інакше це інтерпретувати неможливо. Таким чином, мовчить і підтримує весь народ - в особі, наприклад, гросмейстера Корякіна, тренера Тарасової, актора Пєвцова, футболіста Дзюби, співака Газманова... Висловлюючи свою згоду з кремлівським нацизмом словами і діями педагогів, учених, композиторів, співаків, письменників, підприємців, спортсменів, журналістів і блогерів... Звичайно, є Пугачова, Галкін, Макаревич і Ахеджакова... Але це вони вимушено виїхали з РФ аж ніяк не під гул загального схвалення, а не Путін. А так - немає в Росії по-справжньому масових антивоєнних демаршів творчої інтелігенції та всякої іншої громадськості, що мешкає в резонансних сферах і рейтингових телепередачах! Нічого іншого і надалі не варто очікувати від істеблішменту та інтелектуально-культурного бомонду підлих пристосуванців.

У зв'язку з цим, не викликає жодних сумнівів, що абсолютна більшість різнорідних лідерів думок Росії - це політизовані носії сучасного і вкрай шовіністичного російського світогляду. Ще раз повторюся, еліта та її діяльність - це делегована реалізація соціального запиту і втілення справжніх сподівань населення. Згадані лідери - це пропагандисти і виразники культури, ментальності, способу життя соціуму. І тому немає ніяких спорту чи мистецтва поза політикою. Вони - абсолютні, "плоть від плоті" - демонстративні інструменти політики. А тим паче - для таких зухвалих країн, що протиставляють себе світу і прогресу, як Росія. Як наслідок, абсолютно закономірним є відлучення російських і білоруських спортсменів від світового спорту, а діячів мистецтва з цих країн - від профільних міжнародних форумів. Немає жодних підстав рекламувати неофашизм і надавати йому міжнародну трибуну. Винятком із цього правила може бути тільки активна і цивілізована громадянська позиція кожного окремого фігуранта.

У всьому цьому є очевидна внутрішня логіка і споконвічна історико-політична справедливість. Ми не можемо говорити про якусь безвинність російського народу. Його вина очевидна, і вона - на обличчя. І всі застосовані міжнародним співтовариством санкції щодо Росії, звісно, не стільки б'ють по Путіну та інших мешканцях Кремля, скільки - по всіх росіянах і конкретних особистостях навіть і поза явно політичним контекстом. Якраз ця глобальна спільність і є "країною" - колективною даністю. Саме тому, що соціальна конструкція політичних процесів - це двоєдина система елементів: народ-суверен і його інституційний слуга, наділений делегованою владою. Але не навпаки. У зв'язку з цим, нехай нікого не дивує, що всі обмежувальні заходи щодо Росії спрямовані і мають бути орієнтовані на народ. Бо тільки він може і повинен щось змінити у своєму житті, існуванні національної держави, а не окремо взятий плішивий тиран.

Спільний кордон із царством терпил і людожерів як "імперський фактор"

Ох, як же вже набив огидну когнітивну оскомину цей безглуздий аргумент "миротворців" про спільний, завдовжки майже 2300 км, кордон між Україною і Мордором. Мовляв би це зобов'язує Україну до чогось особливого щодо РФ... Що змінилося б, якби протяжність кордонів була всього 1 км? Росія була б менш небезпечною і віроломною? Для вторгнення імперіалістам не вистачило б простору? А як же наплювацьке ставлення того ж рашизму до будь-яких правил і ракети, які байдужі до кордонів? Якщо протяжні кордони з сусідами вимагають від держави, яка бажає зберегти свою незалежність, обов'язкового душевного єднання з сусідами... То тоді явно щось не так не з Росією, яка бешкетує, а, наприклад, з Норвегією, Фінляндією, Естонією, Латвією, Литвою, Польщею, Україною, Японією і США. Саме ці "бездушні" країни не хочуть "на принципах рівноправності" визнавати якусь ефемерну зверхність "святої" російськості та схилити перед нею покірну голову. Що, ймовірно, і створює міжнародну напругу. До речі, що ж тоді робити Ізраїлю чи Тайваню, які не бажають брататися із сусідами і територіально віддалитися від них не можуть?

Де і яким чином визначено, що Україна неодмінно і безальтернативно має дружити з Росією, яка століттями утискає її, і поєднуватися з нею якимись специфічними узами? Навіщо? Не принижуйте українців, які відстоюють зараз глобальні досягнення цивілізації від московської дикості. І не намагайтеся вселяти їм, що Україні за підсумками війни потрібна якась нова імперія з оновленим - українським вектором домінування. Не потрібна! Для профілактики можливих у майбутньому завойовницьких домагань Росії Україні на правах переможця зовсім не варто з нею об'єднуватися в будь-якій площині і намагатися керувати нею. Це було б блюзнірським лицемірством і чорною невдячністю щодо загиблих, ображених і знедолених співвітчизників. Також у цьому б полягала чергова прив'язка до тієї самої деструктивної російської культури, у смердючій в'язкості якої дуже багато народів животіють неабияке тисячоліття. І не варто себе обманювати - цю культуру хижої фальші скільки-небудь оперативно не змінити. Її лише можна трансформувати через ціннісні зміщення у світогляді багатьох наступних поколінь.

Однак Україні, глибоко впевнений, використовуючи свою ментальну відмінність від росіян - волелюбність, мужність, цілеспрямованість і самопожертву, слід якомога ґрунтовніше відірватися від мокшанських боліт. І інтегруватися до лона розвиненої євро-атлантичної цивілізації. Подібно, приміром, до Західної, а не Східної Німеччини, Південної, а не Північної Кореї, або Польщі та Чехії, а не тієї ж таки Сербії. Хоча й остання, за прикладом інших колишніх учасників Варшавського договору, - рветься до ЄС. Та й Китай зараз, - химерно сконструйована, але цілком капіталістична країна з лукавими комуністичними гаслами, яка орієнтована насамперед на ринки розвинених країн. І той самий В'єтнам просувається шляхом лібералізації в усіх сферах життя. Уже практично ніхто, хто жадає розвитку, не прив'язує себе до приречених на вимирання, ретроградних політико-ідеологічних баластів. І Україні в майбутньому нема чого робити в будь-яких тісних відносинах із Росією. Геть від неї! Для того, щоб підтримувати нормальні відносини з сусідами, потрібні зовсім не родинні зв'язки або дружба з ними, а елементарна порядність. Цього, упевнений, Україна і весь світ не без складнощів і довготерпіння, але зрештою зможуть навчити Росію, піддавши її повчальній денацифікації та демілітаризації.

Народ - єдиний реальний суб'єкт політики. Інше - другорядне

Невже все ще можуть бути сумніви в оцінці ролі народу в умовах історичних трансформацій? Та ніхто крім нього для людства і не має особливого значення! Як не крути, а саме соціум завжди є причина, умови, зміст і результат цивілізаційних процесів. Усі інші частковості - лідери держав, армії, парламенти, партії тощо - це лише сполучні нитки між ними. - це лише сполучні нитки між людьми, які творять історію. А паралельно вони ж є уламками еволюційної турбулентності...

1973 року, незважаючи на два десятиліття військового протистояння, амбітність і непоступливість Вашингтона, президенту Ніксону довелося вивести війська США з В'єтнаму під впливом масового антивоєнного обурення американців по всій країні. А 31 серпня 2021 року збройні сили США були виведені з Афганістану, зважаючи на значну непопулярність операцій НАТО "Вартовий свободи" і "Рішуча підтримка". А також у зв'язку з усвідомленням тієї обставини, що 20-річні спроби Заходу перебудувати ментальність апатичних афганців на цивілізований лад на відповідний момент були марними. І віщували ще багато років безцільного, кровопролитного і витратного протистояння з Талібаном. Якщо в народу немає достатньої внутрішньої волі, енергії до перетворень, їх нічим не заміниш.

Фактор ментальності та активності населення, як бачимо, в цих та інших подібних випадках, має визначальне значення.

Щось схоже стосується і Росії, населення якої за поточних умов жадібно споживає якісні та престижні продукти розвиненої західної культури, але не готове з цивілізованим світом розділяти передові ментальні цінності лібералізму, демократії та людинолюбства.

Або ось, приміром, у Німеччині невблаганна соціологія свідчить, що пересичені спокоєм і достатком німці у своїй переважній частині не готові захищати країну від військової агресії. Це - соціальна позиція, яка зумовлює максимальну симпатію німців до відваги українців, які, по суті, зараз відстоюють цінності всієї Європи.

Власне кажучи, і в самій Україні саме народ під час "Помаранчевої революції", а відтак - і потужної відсічі деспотизму на Майдані продемонстрував свою фундаментальну світоглядну відмінність від інертних терпил із Росії. А нинішній доблесний і звитяжний опір рашистській агресії лише красномовно підтверджує яскраву героїчну самобутність української нації. І безпосередньо від неї, а аж ніяк не від політичної влади, в остаточному підсумку залежатиме, чи зможе навіть Україна, яка перемогла путінізм, остаточно зжити в собі токсичну російськість у вигляді виверткої корупції. Адже інакше країну в післявоєнний період буде вкрай складно відновити і гідно ввести в число найбільш значущих і перспективних членів об'єднаної Європи.

Втім, я абсолютно переконаний, що в українців все обов'язково вийде! Адже коли вони того щиро хочуть - їм під силу все! Останній рік тому найяскравіше свідчення!

Слава Україні! Героям Слава!