Блог | Україна не може виграти, якщо її інфраструктура постійно зазнає нападів, а російська – ні

Після розв’язування питання можливості бити американською зброєю по прикордонній території Росії, необхідно працювати над тим, щоб можна було піти значно далі. Адже збереження нинішнього статус-кво є рецептом поразки України, а поразка України є рецептом можливого конфлікту між НАТО та Росією. А значить і конфлікту Сполучених Штатів з Російською Федерацією. Якого можливо уникнути, якщо перестати допомагати Україні упівсили і розмістити війська НАТО в Україні. Щоб збивати будь-які російські ракети та літаки, які вторгаються в український повітряний простір.

 І це не війна західників проти Росії, це захист України. Україна не може виграти, якщо її інфраструктура постійно зазнає нападів, а російська – ні. Захист України від російських ракет – це рішення, яке вже давно мало бути прийняте. Не може бути такого поняття, як "безпечне місце" в Російській Федерації під час війни, потрібно, щоб росіяни відчували небезпеку скрізь.

Адже досі Москва постійно користувалася тим, що могла завдавати повторювані удари по українській території з великої відстані, знаючи що уникне ударів у відповідь. Тепер потрібно вирівняти ситуацію таким чином, щоб російські терористичні війська більше не могли обстрілювати міста та села з будь-якої відстані від кордонів з Україною, вчиняючи воєнні злочини проти мирного українського населення.

При чому не всі лідери західного світу були готові визнати, що Росія постійно загрожує всьому світу. Її здатність здійснювати воєнні злочини є набагато вищою, ніж у будь-якої іншої країни. В Україні, Чечні, Грузії, Сирії та Західній Африці, вони атакували цивільних осіб та цивільну інфраструктуру, намагаючись конвертувати свої геноцидні дії в примушення до прийняття потрібних їм політичних рішень. Жодна цивілізована країна цього ніколи не робила.

Надзвичайно важко або неможливо вести війну з противником, якому ви не можете відповідати тим же. Війна тільки на території України утвердила Путіна в тому, що так має бути завжди. Водночас головний кремлівець намагається тестувати Сполучені Штати і НАТО на те, як довго він ще зможе вести війну в Україні, уникаючи прямого зіткнення в ній з нашими союзниками.

Настав час для Америки і Європи змінити чинні підходи, котрі вони застосовували щодо України. Оскільки дотепер допомога надавалася таким чином й у таких об’ємах, щоб Україна могла вижити в нерівному протистоянні з Росією. І не більше. Нова концепція допомоги мала полягати в тому, що Україна мусить перемогти. Захід міг би зробити все для того, щоб ця перемога настала якомога швидше.

Україна має повне право захищатися, а Захід має повне право допомагати Україні. Інакше він побачить, як це вже було під час Другої світової війни, що зіткнувся з ворогом, який вірить, що Захід не встоїть у протиборстві з ним. Путін не приховував, що його цілі: спочатку Україна, потім Молдова, за ними держави Балтії. Дайте зрозуміти Москві, що Америка та Європа  забезпечать Україну всім необхідним, щоб вигнати російську орду зі своїх земель та відновити свободу та розвинену цивілізацію на сході України та в Криму.

В майбутніх підручниках історії буде написано, що Путін не тільки хотів захопити Україну. Його наміри полягали ще й в тому, щоб зруйнувати домінування у світі демократичної західної цивілізації, і створити свою "альтернативну антицивілізацію", де тоталітаризм став би основою нового світопорядку. Тому дозволити йому сьогодні перевернути міжнародний порядок, означає відкинути поступ розвитку людства мінімум на декілька століть назад.

Очевидно, що Путін не думав про те, якими будуть наслідки вторгнення його військ в Україну. Якщо в Москві дійсно не хочуть, щоб бомбили військові об’єкти на території Росії, тоді просто виведіть свої війська з України. Все дуже просто, але в Кремлі поки що не готові визнавати реалії, які змінилися.

Прорахунок російського тирана в тому, що розпочавши війну в Україні, він сподівався, що після перемоги йому вдасться відновити статус Росії, як наддержави. Але з цим у нього нічого не вийшло. Навпаки, сучасна Росія більше схожа не на державу, а злочинний синдикат, який купує зброю в Ірану, Північної Кореї та Китаю в обмін на залишки колишніх радянських військових розробок та політичні послуги.

І що цікаво, Росія, як і її союзник терористичний ХАМАС, розв’язала війну, а тепер називає себе жертвою. Але колективний Захід не повинен зв’язувати українцям руки чи обмежувати їх здатність боротися з ворожим вторгненням. Декілька ракет, запущених по конкретним військовим цілям в Москві, могли б пробудити жителів столиці Російської Федерації. Бо виходить, більше 2 років Великої війни вони жили так, що все що робилося в Україні від їхнього імені ніби їх зовсім не стосувалося. То ж потрібно, врешті-решт, зробити, щоб почало стосуватися.

Давайте нарешті називати речі своїми іменами. Адже усе те, що робить Росія в Україні, вийшло вже за межі жорстокості і тепер є розпусним варварством у середньовічному стилі. Але виконується з використанням технологій ХХІ століття, за наказом збоченого на ідеї знищення української державності садиста.

Росія розпочала війну з Україною на всіх можливих фронтах, включно з інформаційним. Розгорнута кремлівцями кампанія з дискредитації України мала на меті вплинути на Конгрес та на політичні дебати в Америці, щоб розпалити антиукраїнські настрої. Пов’язані з Кремлем політтехнологи та тролі написали тисячі сфабрикованих новинних статей, публікацій у соціальних мережах і коментарів, які пропагують американський ізоляціонізм, намагаються викликати страх у громадян Сполучених Штатів через загрозу ядерної війни з Росією, вселяють сумніви щодо безпеки державних кордонів Америки та провокують економічну і расову напругу в США.

Однак Москві не вдається спровокувати безлад в зовнішній і внутрішній політиці Сполучених Штатів. А у Вашингтоні вже зрозуміли, що поступками і заборонами українцям бити по російським територіям умиротворити Путіна не вдасться.

Зараз настає той критичний момент, коли економічні санкції проти Російської Федерації мають бути різко посилені. Адже ахіллесовою п’ятою Путіна є його корумпована клептократична економіка, яка становить лише 2 відсотки світового ВВП, і є меншою аніж економіка американського штату  Каліфорнія.

Тому миршавий диктатор не може дозволити собі тривале протистояння з Заходом через загрозу виникнення величезних боргів, різкого падіння курсу рубля та руйнівної інфляції. Будь-який спосіб, у який можливо буде реально обмежити доходи Росії, виявиться неймовірно корисним для позбавлення фінансування військової машини тирана. Час не на боці Путіна, але вільний світ має бути єдиним, як ніколи. Поразка СРСР в Афганістані є наочним прикладом того, як Росія не змогла витримати такого фінансового перенапруження, що в перспективі і стало прологом до розвалу Радянського Союзу.

Деспот тепер не знає, що йому робити далі. Росія й так переживає неймовірну економічну напругу, благаючи про допомогу Китай і країни Глобального Півдня. Призначення Путіним шарлатана-економіста Андрєя Бєлоусова на пост міністра оборони Російської Федерації є ознакою відчаю, оскільки він бачить, що не зможе довго фінансувати свою військову машину без жахливих для Росії наслідків.

За свою історію Росія програла багато війн. Серед яких: Кримська війна 1853–1856 років, російсько-японська війна, російсько-фінська війна, перша чеченська війна. Підступно напавши на Україну, в Москві запевняють світ, що це війна за їхню "батьківщину". Хоча Україна ніколи не була і не є їхньою "батьківщиною", незважаючи на бурхливу уяву Путіна.

Кремль має довгу історію недооцінки єдності Заходу. Так само він помилився і з Україною. Путін чомусь був впевненим, що українці перестануть захищати свої домівки та виберуть для себе московське рабство замість свободи.

Путін і путінізм – це смерть, і нічого крім смерті. Це він і приніс війною в Україну. Західний світ дуже довго прокидався, відтягуючи час свого остаточного рішення. Тепер демократична західна цивілізація має об’єднати свої зусилля для вирішальної битви з Російською імперією зла, кульмінацію якою мусить стати поразка Москви в Україні.