Блог | Україна – справжня мета Путіна

Коментатори, які обговорюють можливість невтішних підсумків російсько-української війни, побоюються насамперед того, що Путін "піде далі" – так, немов би вони ніколи не бачили звичайнісіньких географічних мап, пише Віталій Портников для Infopost.media.

Відео дня

Немовби вони не знають, що для того, щоб "йти далі" – до Польщі чи балтійських країн – зовсім не потрібно окуповувати Україну, до Риги російським військам не набагато далі, ніж до Києва, а про так званий "сувалкський коридор" між Білоруссю та Калінінградом після спільних поїздок президентів Литви та Польщі дізналися всі.

На Румунію та Болгарію, де невипадково посилюються позиції проросійських сил,  можна й сьогодні напасти з моря – був би флот!

Тому єдині країни, яким загрожує нова безпосередня небезпека в разі поразки України — це Угорщина і Словаччина, проте уряди цих країн і зараз поводяться так, нібито росіяни вже в Ужгороді.

Ми досі не можемо впевнено прорахувати траєкторію подальших дій Путіна і тому думка про те, що в разі поразки України він піде на прямий конфлікт з країнами НАТО залишається виключно теорією, спрямованою на формування образу України як "щита Європи". Бо ризики від повноцінного конфлікту з ядерним блоком є набагато вищими, ніж від війни із неядерною державою, яка змушена покладатися у своєму опорі виключно на чужу зброю й гроші. Одна справа — лякати Захід черговим "Орєшніком", зовсім інша – випустити по Заходу справжню ракету з ядерним чи навіть неядерним зарядом. Хто в Кремлі може достеменно знати, якою буде реакція з Вашингтона чи Лондона? 

Тому звісно, що Україна ніякий не щит, а справжня мета Путіна

Але мета чого саме? 

Чи потрібна росіянам держава зі знищеною економікою та зменшеним працездатним населенням, велика частина якого тікатиме від них до Європи? 

Якщо навіть Путін зацікавиться історією з Ельдорадо корисних копалин, якою Київ намагається зацікавити Захід, щоб той ризикнув запрошенням до НАТО, він, на відміну від американців, не зможе отримати реального великого прибутку, бо ж буде скутий санкціями. 

Тоді на що він розраховує?

Насамперед – на страх перед Росією, яка доведе свою здатність досягти амбітних територіальних цілей всупереч колективному опору Заходу

Загибель України стане й загибеллю тієї Європи, яку ми знаємо, просто тому, що на перший план у європейській політиці вийдуть сили, котрі закликатимуть до домовленостей і порозуміння з Москвою.

Як я вже казав, в Угорщині й Словаччині це вже відбулося, але "кандидати на владу" з проросійського табору є практично в усіх країнах Центральної та Західної Європи. І з крахом зусиль зі збереження Української держави їхній вплив буде тільки посилюватися. 

Та й від "традиційних" політиків можна буде очікувати ідей по "співіснуванню", адже політик у демократичній країні завжди дослухається до настроїв електорату. 

У нашому випадку – наляканого силою Росії електорату. Хоча мова йтиме не стільки про російську силу, скільки про західну нерішучість й нерозуміння масштабності викликів, які тільки зросли після тріумфальної перемоги на президентських виборах у США Дональда Трампа.

Президент Путін добре вивчив уроки історії. Він усвідомив, що його країна користувалася авторитетом у світі тільки тоді, коли була "жандармом Європи", у радянський час навіть Євразії. І при цьому її економіка майже завжди пасла задніх й паразитувала на чужих досягненнях – при всій імперській пихатості. 

Однак Росія завжди була готова закидати противника трупами власних солдатів, що при набагато вищій вартості життя у європейських країнах прокладало її війську – як колись кінній армії Золотої Орди – легку дорогу на Захід. 

Ви можете скільки завгодно разів називати таку країну скаженою бензоколонкою, проте коли війська такої бензоколонки неподалік від вас і ви знаєте, що її солдати вмирають у невизначеній кількості – ви почнете лякатися. Що Путіну й потрібно.

Тому в наступні роки війни все вирішиться і для нас, і для всієї Європи

Поразка України, капітуляція України, ганебний компроміс – все це не тільки не врятує саму Україну, але й поховає демократію переляканої Європи. 

Та якщо замислитися реалістично – кому  зараз потрібна така демократія, окрім самих європейців?

Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...