Блог | Від Римської імперії до Європейського Союзу: 20 років Європейській конституції та перспективи для України

О Рим! Вічне місто! Республіка! Імперія, простори якої простягались від Атлантичного океану до Перської затоки, від дощової Англії до засушливої Сахари. Каліги твоїх легіонерів були покриті пилом причорноморських степів. Троянові вали на півдні Одеської області, каструм "Харакс" біля кримської Ялти, а також руїни Ольвії в дельті Бугу та Дніпра є мовчазними свідками того, що південна частина України колись була частиною "Pax Romana" (лат. "Римський мир").

Це був довгий і відносно мирний період в історії Європи. Найчастіше цей період визначається такими часовими рамками: з 29 року до н. е. — з початку правління імператора Октавіана Августа, і до 180 року н. е. — коли помер Марк Аврелій. В цей час імперія відпочивала від громадянських війн, провінції стрімко розвивались економічно та культурно, будувались театри, терми та інші надбання римського суспільства. Хоча в цей час і були прикордонні сутички з варварськими племенами, проте вишколені та добре екіпіровані римські легіони, що утримувались на податки жителів імперії, забезпечували мирне існування в середині всієї імперії.

Приблизна територія Римської імперії у 117 р. н.е.

Цінність римської культури відіграє важливу роль у сучасному світі. Звісно, у багато чому розвиток древнього Риму завдячує античній грецькій культурі та науці. Це й архітектура з її колонами та фронтонами, і філософські школи, і інститут громадянства та багато чого іншого, але римляни не лише удосконалили грецьку спадщину, але і винайшли багато власного. Так, для покращення адміністративного управління віддаленими провінціями імперії, зменшення часу на перекидання військ, а також забезпечення торгівлі, будувалась розвинена мережа доріг. Деякі з них збереглись і по наші дні. Римське право (Lex Romana) стало прообразом сучасної правової системи всього світу, і Україна не є виключенням. Морська торгівля Середземним морем за часів імперії досягла найбільшого розквіту.

Такі повсякденні функціональні предмети, як амфори або масляні лампи, вироблялися мільйонами, і було підраховано, що тільки в Римі кількість олії, яку продають, становила 23 000 000 кілограмів на рік, тоді як річне споживання вина містом становило понад 1 000 000 гектолітрів, ймовірно, навіть близько 2 мільйонів. На думку деяких істориків Європа лише у ХVIII ст. досягла рівня розвитку Риму ІІ ст. н.е.

Про велич стародавнього Риму свідчать численні архітектурні пам’ятки. Колізей, акведуки, руїни цирку "Максимус", безумовно видатний купол Пантеону, а також склепіння Святої Софії у Стамбулі свідчать про прогресивність римської архітектурної думки тих часів. Просто уявіть, що вже на початку І тисячоліття, римські будинки були забезпечені проточною водою, а римські туалети стали б справжнім дивом для більшості сучасних жителів російської периферії. Всі архітектурні рішення римської культури вивчаються та постійно використовуються сучасними архітекторами. Римляни винайшли бетон без якого важко уявити будівельну галузь сбогодні. Пройдіться своїм містом, просто погляньте на оточуючі вас будівлі. Якщо ви побачите арки, купола, склепіння то знайте це все спадок римської архітектури.

Пантеон, Рим

Окремо слід зупинитись на військовій системі стародавнього Риму, яка і забезпечила розширення та процвітання імперії. Загартована у численних боях, римська армія постійно реформувалась. Одна з найбільш популярних реформ, що забезпечила панування римської військової машини у Середземномор’ї, була реформа Гая Марія 106-105 р.р. до н.е. Як професійний військовий хочу зазначити, що у підвалинах розбудови сучасних армій світу, зокрема Збройних Сил України, лежить саме модель римських легіонів. Це і поділ на підрозділи, і система дисципліни та нагород, облаштування військових містечок, а також інженерне та інші види забезпечення військ. Штандарти римських легіонів та їх підрозділів у вигляді орлів (аквіла), сигніїв, вексилумів та лабарумів мали сакральне значення та стали прообразами сучасних бойових прапорів.

Вигляд римських легіонерів І ст. н.е.

Безумовно це був період розквіту не лише римської цивілізації, а і всього людства. У 212 р. н.е. імператор Каракалла надав римське громадянство всьому вільному населенню імперії. Кожен житель величезної імперії, будь до Іспанії, Галії (сучасна Франція) чи навіть Єгипту мріяли отримати права римського громадянина. "Я громадянин Риму!", - звучало однаково гордо як на території сучасних Британії, так і Лівії. В той час у світі не існувало національних держав, а релігійних конфліктів на території Імперії не було, оскільки захоплюючи нові землі, Рим не забороняв місцевим народам вклонятись своїм старим богам. Боги всіх народів великої імперії шанувались однаково. Все це дуже добре описано в книзі Бориса Джонсона "Омріяний Рим".

Сьогодні провідні світові держави використовують у своїх державних символах римську спадщину, намагаючись підкреслити цим власну правонаступність Римської імперії. На емблемі Французької республіки зображені фасціїї – символи влади римських консулів. Орлан Сполучених Штатів Америки підозріло нагадує Римську аквілу, а сенат США, як і сенат Риму розкинувся на Капітолійському пагорбі. Що вже казати про двоголового орла ромейської династії Палеологів на гербах Росії та Сербії, а також імперського орла Третього Рейху. Та і взагалі, будь-які зображення орлів на державних символах країн Європи так чи інакше відсилають нас до римської спадщини.

Римська імперія була великою і могутньою державою, що об'єднувала багато різних народів та культур під одним правлінням. Хоча після її падіння ідея реінкарнації Римської імперії є більш символічною і часто використовується лише в контексті культурної та політичної інтеграції Європи, проте протягом минулих тисячоліть багато правителів Європи намагались відродити Римську імперію в тому чи іншому вигляді. Тут мова йде про Франкське королівство Карла Великого, і про Священну Римську імперію, і про імперію Наполеона Бонапарта, ну і звісно про потуги Адольфа Гітлера та Беніто Муссоліні.

Але, якщо ми говоримо про правонаступництво Римської імперії, то важко уявити собі більш відповідну кандидатуру ніж Європейський Союз. Так, рівно 20 років тому, 29 жовтня 2004 року відбулась історична подія, символічне значення якої важко переоцінити. Двадцять п’ять держав-членів Євросоюзу підписали у Римі нову європейську конституцію. Унікальність цього документа полягає в тому, що він з'явився відразу 20 мовами і став найширшою і всеосяжною конституцією у світі. Європейська конституція, на думку її авторів, мала сприяти появі загальноєвропейської самосвідомості та зробити ЄС моделлю нового світового порядку. Церемонія пройшла в залі Горацієв та Куріацієв римського палацу Кіджі на Капітолійському пагорбі, а організатори доклали максимальних зусиль, щоб насичити церемонію історичними символами та паралелями. Саме тут 25 березня 1957 року глави Бельгії, Німеччини, Франції, Італії, Люксембургу та Нідерландів підписали Римський договір про ліквідацію торгових бар'єрів, спільну економічну політику та уніфікацію життєвих стандартів у своїх країнах. А в залі проведення церемонії стояла статуя Юлія Цезаря.

Церемонія підписання Європейської конституції 29 жовтня 2004 року

Безумовно сучасна Європа за своїм характером вже є унікальною формою політичної та економічної інтеграції, яка не має прямого аналога в історії. Так, відповідно до Лісабонського договору, ЄС має спільні інституції, такі як Європейська комісія, Європейський парламент та Європейська рада, які забезпечують певний рівень спільного управління, але поки що держави-члени зберігають суверенітет у багатьох ключових питаннях.

Одним з таких ключових питань є національні збройні сили, хоча більшість армій європейських країн поодинці нездатні протистояти таким країнам як Росія чи Китай. Розуміючи це, прогресивні сили Європи, зокрема президент Франції Е. Макрон вже неодноразово закликали до створення єдиної армії Європи. Зростаючі загрози європейській безпеці та потреба в колективному захисті можуть спонукати країни до тіснішої співпраці, тим більше у разі невизначеності позиції США щодо подальшого існування НАТО. Єдина армія може збільшити вагу ЄС на міжнародній арені, дозволяючи йому діяти більш незалежно від інших великих держав, таких як США, Росія чи Китай.

А отже подальше поглиблення інтеграції країн ЄС у майбутньому з добровільним позбавленням частки власного суверенітету задля забезпечення спільної безпеки в Європі та утворення так званого "PAX Europa" є складним завданням, яке залежить від багатьох факторів. І хоча існують значні перешкоди, проте поточні тенденції і потреба в колективній безпеці можуть сприяти подальшій інтеграції, якщо відповідні політичні рішення будуть прийняті та підтримані європейською більшістю.

Тільки уявіть собі наддержаву від Лісабону до Луганська, що об’єднає понад 30 країн Європи, які збережуть свої культурні та історичні особливості, проте будуть об’єднанні спільним правовим та освітнім простором. В цій країні буде відсутня расова та релігійна дискримінація, як вона була відсутня серед громадян Риму. На всій території буде використовуватись єдина валюта, а подорожі та переміщення товарів між Україною та Португалією нагадуватимуть поїздки з Донецька на Львову. Економіка такої наддержави буде найпотужнішою в світі, що забезпечуватиме високий рівень життя всім громадянам. Єдині збройні сили, що будуть оснащенні найсучаснішим озброєнням та підпорядковані одному командувачу, забезпечать безпеку для всіх жителів Європи від зазіхань таких потужних гравців як Росія чи Китай. Безумовно українці стали б ядром такої армії. Подібний розвиток подій забезпечить мир та стабільне процвітання на нашій землі у найближчі сторіччя. Звісно, сьогодні це лише мрії, і для їх реалізації необхідно спочатку вистояти у цій війні, зберегти державність та увійти до ЄС. Але хто знає як події розвиватимуться у майбутньому, інтеграційні процеси ЄС тільки набирають обертів, хоча деякі держави, такі як Угорщина, намагаються їх сповільнити.

Згенерований за допомогою штучного інтелекту, можливий вигляд армії ЄС

Наприкінці хочу зазначити, що я неодноразово чув від значної кількості прогресивних людей як в Україні, так і за її межами, що цінність національних держав, в умовах сучасних глобальних викликів сильно переоцінена. І якщо ми хочемо жити у вільному та безпечному середовищі, яке сповідує гуманістичні цінності, нам доведеться поступитись частиною власного суверенітету. І як знати, можливо через декілька поколінь, на питання хто ти за національністю, люди від Португалії до України гордо відповідатимуть: "Я європеєць!"