Блог | Жорстока реальність: красива теза "нічого про Україну без України" є об’єктивно шкідливою

Знову нагадаю: за радянських часів існував звичай — особливо вже у вісімдесяті — на день національного свята якоїсь ісламської країни надавати п’ять хвилин на центральному телебаченні послу такої країни в срср. Він щось казав, і паралельно йшов переклад, підготовлений заздалегідь, бо виступи завжди транслювалися у записі. Але перші декілька фраз чомусь не перекладались: замість перекладу диктор оголошував, що пан посол звертається до телеглядачів із традиційним мусульманским вітанням. Посли це знали, але все одно вимовляли канонічний текст — навіть не сподіваючись на переклад.

Саме так наші шановні партнери, як і наші власні офіційні особи, спочатку розповідали, що єдиною умовою миру в Україні є повернення до кордонів 1991-го року, щоб лише потім перейти до суті справи. Не знаю — можливо, сурдоперекладачі показували в цей час щось пов’язане з Аллахом.

При цьому навіть тоді обговорювали щось більш реальне, а традиційний початок про 1991-й рік був немов би якоюсь даниною ввічливості й політесу.

Ну а зараз цю умовну мантру вже й майже не згадують, щоб не заважати сприйняттю подальшого (основного) тексту, — тож вважатимемо, що це просто мається на увазі, як за тих же радянських часів, скажімо, програма кпрс.

Так само настав, на жаль, час все менше згадувати й мантру іншу — "нічого про Україну без України", тобто нехай і вона мається на увазі як щось безумовне, але не треба постійно зловживати увагою міжнародних співрозмовників, бо вона, справжня увага, нам ще дуже й дуже потрібна.

Якщо ж цю тезу постійно повторювати, то зайва її згадка реально перешкоджає перемовинам будь-якої країни з кимось на нашу користь. Бо якщо ми вже погодилися з тим, що перемовини з мордором спочатку веде посередник, який окремо від цього спілкується і з нами, а вже потім з таких окремих частин формується дипломатичний результат, то треба відверто визнати: згадана теза робить перший етап — про нас без нас — фактично неможливим.

Це — по-перше. По-друге ж, не варто переоцінювати суб’єктність України. Ми, якщо дивитися правді в очі, реально не настільки самостіні, щоб собі це дозволити, бо перманентно потребуємо різноманітної — трам-пам-пам!!! — допомоги: військової, гуманітарної, фінансової тощо, й наполегливе "нічого про нас без нас" (тобто просто дай і сидь собі мовчки) зайве дратує потенційних спонсорів і цю необхідну допомогу іноді дуже гальмує без якоїсь користі для України.

І на кого ж тоді об’єктивно працює звична мантра, заважаючи як діверсифікації наших дипломатичних можливостей, так і отриманню безповоротної (та хоча б навіть і в кредит!) допомоги? Хіба не на ворога???