Злочинці чи герої: що не так зі скандалом навколо українського ветерана Другої світової війни у канадському парламенті

22 вересня під час засідання парламенту Канади з нагоди візиту президента України Володимира Зеленського спікер Палати громад парламенту цієї країни Ентоні Рота окремо привітав 98-річного ветерана Другої світової війни Ярослава Гуньку, зазначивши, що він боровся проти росіян у роки війни.

Майже одразу стало відомо, що чоловік служив у дивізії СС "Галичина", це спричинило великий розголос і скандал. На адресу канадської влади посипалися звинувачення у прославленні нацизму. Єврейські організації Північної Америки, польські урядовці та, звісно ж, російські пропагандисти підняли такий ґвалт, ніби саме один Гунька винен у страшних злочинах нацистів. Як наслідок – канадський прем’єр-міністр Джастін Трюдо просив вибачення за такий крок, а Ентоні Рота взагалі подав у відставку.

OBOZREVATEL розбирався в тому, чи дійсно канадський українець міг бути причетним до воєнних злочинів, як і вся дивізія СС "Галичина".

Розвиток скандалу

Українець Ярослав Гунька, який уже дуже тривалий час проживає в Канаді, був у парламенті під час виступу там Володимира Зеленського.

"Сьогодні в нас у залі є українсько-канадський ветеран Другої світової війни, який боровся за незалежність України проти росіян і далі підтримує війська сьогодні, навіть у своєму 98-річному віці", – сказав на засіданні спікер Палати громад Канади Ентоні Рота. Після цього чоловіка оплесками привітала вся зала.

Зразу ж після цього канадська єврейська організація заявила про "глибоке занепокоєння" щодо вітання ветерана нацистської дивізії у стінах парламенту. Організація вважає, що підрозділ, в якому служив Гунька, брав участь у геноциді євреїв. Канадська група "Центр у справах Ізраїлю та євреїв" заявила, що глибоко стурбована вшануванням ветерана нацистської дивізії, який "брав участь у геноциді євреїв".

"Єврейська громада Канади твердо стоїть на боці України у її війні проти російської агресії. Але ми не можемо мовчати, коли відбілюються злочини, скоєні українцями під час Голокосту. Ми глибоко стурбовані визнанням канадським парламентом українського ветерана, який служив у нацистській військовій частині під час Другої світової війни, причетний до масових убивств євреїв та інших людей і чиї злочини проти людяності під час Голокосту добре задокументовані", – йдеться у заяві.

Згодом своє занепокоєння ситуацією висловили й офіційні представники Польщі – про обурення заявив посол Польщі Вітольд Дзельський. Він озвучив звинувачення у нібито причетності СС "Галичини" до знищення поляків. 26 вересня міністр освіти й науки Польщі Пшемислав Чарнек у зв'язку з цим звернувся до комісії з розслідування злочинів проти польського народу.

У листі до Інституту національної пам’яті Польщі, органу, який досліджує та розслідує минулі злочини проти польського народу, Чарнек попросив "терміново перевірити", чи розшукують Гуньку за злочини проти поляків єврейського походження, додавши, що "ознаки таких злочинів є підставою для звернення до Канади з проханням про його екстрадицію".

На час виходу матеріалу, результатів цієї перевірки польська сторона не надала та, здається, і не надасть.

Хто такий Ярослав Гунька

Народився чоловік в Урмані на Тернопільщині в 1925 році, тоді це була Польська Республіка. Вчився у гімназії в Бережанах і зараз є почесним громадянином міста.

У 18 років пішов добровольцем до 14-ї гренадерської дивізії СС "Галичина". У 1944 році Гунька був залучений до бойових дій проти військ Червоної армії на східному фронті Другої світової війни.

Після її завершення він оселився у Великій Британії та приєднався до Об'єднання українців. У 1951 році одружився з Маргарет Енн Еджертон, а через три роки подружжя емігрувало до Канади, оселившись у Торонто. Вони виховали двох синів. Після закінчення технічного коледжу Гунька працював в авіаційній промисловості, був інспектором в авіабудівній компанії De Havilland. Станом на 2022 рік Гунька жив у Норт-Бей, Онтаріо, та їздив до Великого Садбері, щоб протестувати проти російського вторгнення в Україну.

Що цікаво, за словами самого Гуньки, його перша подорож в Україну була у вересні 1989 року. Звісно, це вже був час значних змін у Союзі, але ж КДБ ще досить ефективно працював, щоб пропустити воєнного злочинця на свою територію. Виходить, жодних доказів та претензій радянські спецслужби до українця тоді не мали.

Йшли з патріотичних міркувань

Щоб хоч якось зрозуміти деякі мотиви, які спонукали Гуньку й таких як він українських хлопців вступати до лав німецьких військ, наводимо його спогади часів дитинства та початку Другої світової війни:

"Одного дуже зимного дня у січні 40-го року викликано одного хлопця і одну дівчину з кляси – і два енкаведисти повели їх „під конвоєм" прямо до залізничної станції, де у вагонах вже були їхні родини, яких привезли вночі із сіл. Не знав я, що моя улюблена тітка і дядько Кобрин із Конюх зі своїми дітьми Стефою і Володимиром були також у тому поїзді (Стефа, моя ровесниця, померла тої зими біля Іркутська).

Це був перший показ опіки „батька" Сталіна над нами – перші ешелони „ворогів народу" на Сибір. Щоразу більша частина населення ставала „ворогами народу". За тими покотилися все нові й нові".

А це вже напередодні вступу до лав дивізії:

"Прийшов сорок третій рік. Думка про повернення тих звірів у людській подобі з червоною зіркою на лобі стала реальною. Час і події сказали, що прийшла черга і моєму поколінню іти слідами попередників. І пішло воно задля ідеї Соборної України. Наші дороги були різні – бо така то була доля нашого бездержавного народу. На поклик ОУН багато пішло в лави УПА. Інші, на поклик Українського центрального комітету, пішли добровольцями до дивізії „Галичина". Ніхто з нас не питався, яка буде наша винагорода, яке наше забезпечення, чи навіть яке наше завтра. Ми відчували наш обов'язок до рідного краю – і пішли".

За згадками учасників тих подій, вступаючи до лав дивізії, українці розраховували створити першу власну цілісну дивізію (основну тактичну бойову одиницю сухопутних військ), яка стала б ядром української армії нового зразка. Планували отримати військову підготовку і зброю, необхідні для реалізації створення національної армії для боротьби за самостійну соборну Україну. Для цього одні українці вступали до лав Української повстанської армії (УПА), а інші — до дивізії "Галичина".

Зі свого боку, провід ОУН Степана Бандери засуджував створення дивізії як шкідливий політичний проєкт, який не буде служити українським інтересам, і вважав, що українці знову опиняться між молотом і кувалдою.

Мотивацію вояків, які зголосилися вступити до цього формування, можна охарактеризувати цитатою одного з бійців: "Я воював не за німців. Ми боролися за незалежну Україну. Знаючи, що таке СРСР, навіть у думках не хотів, щоб червона наволоч топтала рідну землю. Належність до німецьких збройних сил зовсім не означала, що дивізійники поділяли ідеологію націонал-соціалізму.

Створення дивізії

Українська дивізія "Галичина", або 14-та гренадерська дивізія фронтових військ СС "Галичина", входила у склад військ "Ваффен СС" Німеччини у 1943–1945 роках і була військовим, а не каральним формуванням. Дивізія входила до структури не загальних СС, які брали участь у Голокості й інших каральних операціях на окупованих територіях, а до так званих військ СС (Waffen SS) і була призначена для бойових дій на фронті поруч із Вермахтом.

Глава окупаційної адміністрації Галичини Вехтер зачитав маніфест, у якому з-поміж іншого зазначалося, що дивізія створюється на принципі добровільності для боротьби з більшовиками.

З 19 квітня 1945 року перекомплектований підрозділ отримав новий статус і нову назву – Перша українська дивізія Української національної армії.

Зауважимо, що за нацистським законодавством членами СС могли бути виключно особи, які мали бездоганне расове походження. Крім того, бажаною була також наявність у них так званої "арійської" зовнішності. Тому ані українці, ані представники інших "не арійських" національностей, які були призвані до підрозділів військ СС, "членами СС" не були та бути не могли.

У другій половині липня 1944-го на Львівщині відбувалася так звана Бродівська битва, участь у якій взяли вояки дивізії "Галичина". Німці вирішили залучити дивізійників до воєнних дій, незважаючи на те, що вони не завершили повністю навчання і не мали бойового досвіду для протидії Червоній армії.

Як наслідок – дивізію було оточено та розбито. У результаті боїв під Бродами загинули й зникли безвісти понад 7 тис. вояків дивізії "Галичина". Значна частина врятованих (понад 1,5 тис. осіб) поповнила лави УПА.

Дивізія також брала участь в обороні Львова, а в березні 1945-го – в обороні Відня.

Заступництво римського Папи

Після капітуляції Німеччини дивізія в італійському Ріміні здалася у полон англо-американським військам і була інтернована. Нюрнберзький трибунал не визнав підрозділ винним у жодних воєнних злочинах.

У травні-червні 1947 року українські вояки були переведені в Англію, а через кілька місяців їх звільнили. Після 1948 року їх прийняли у Британії, США, Канаді, Австралії, Аргентині й інших країнах.

Цьому сприяло те, що генерал "1-ї Української дивізії Української національної армії" Павло Шандрук мав зустріч із римським Папою Пієм XII, під час якої пояснив історію створення дивізії, її мету, за що вона боролася і чим відрізнялася від німецьких формувань СС. Тоді папа роз’яснював західним урядам, що дивізія була галицькою, а її вояки були колишніми підданими Польщі до 1939 року, тож не підпадали під ялтинську домовленість щодо репатріації. Це їх і врятувало від заслання до Сибіру.

Комісія Дешена

Майже за сорок років після Нюрнберзького процесу питання можливого обвинувачення дивізії "Галичина" порушувалося у Канаді. Тамтешній уряд на вимогу депутатів парламенту створив спеціальну комісію на чолі з колишнім суддею Дешеном, яка мала дослідити питання притягнення до відповідальності колишніх воєнних злочинців Рейху.

Комісія поставила за мету перевірити звинувачення, висунуті єврейськими організаціями та радянським урядом, і для цього необхідно було перевірити факти щодо кожної особи, де існували підозри у співпраці з нацистами.

Державна комісія, створена урядом Канади у лютому 1985 року для розслідування фактів можливої присутності у Канаді воєнних злочинців, зокрема вихідців з України та країн Балтії, аналізувала архівні матеріали, проводила слухання та допит свідків у Канаді й Західній Європі. За понад рік своєї роботи комісія Дешена склала список із понад 770 осіб, серед яких було 217 колишніх членів дивізії "Галичина".

До вимог розслідувати це питання також приєднався Центр Симона Візенталя з Відня, який стверджував, що колишні вояки дивізії Ваффен-СС "Галичина", які проживали на території Канади, скоювали воєнні злочини під час Другої світової війни – насамперед, знищували мирне населення, зокрема євреїв.

Наприкінці 1986 року згідно зі звітом комісії жодного з учасників дивізії Ваффен-СС "Галичина" не було визнано винним у скоєнні воєнних злочинів під час Другої світової війни.

Серед її головних висновків: висунення колективного звинувачення проти дивізії СС "Галичина" як групи — недоцільне, а сама участь у ній не є достатньою підставою для переслідування, усі члени дивізії пройшли перевірку перед еміграцією до Канади, звинувачення у воєнних злочинах проти дивізії СС "Галичина" не були доведені, не існує підстав для позбавлення громадянства Канади та депортації колишніх членів дивізії.

Не треба ні героїзувати, ні демонізувати

"Дивізія СС "Галичина" із самого початку формувалися як виключно загально-військове з’єднання, – говорить український дипломат, посол України в Хорватії та Боснії і Герцеговині у 2010–2017 роках Олександр Левченко. – Воно створювалося саме для дій на фронті у складі Вермахту і не виконувало поліцейських чи каральних функцій. До слова, з часом лише українці змогли вирватися з під опіки СС і з квітня 1945 року стали загальновійськовим формуванням під назвою – Перша українська дивізія. Національні дивізії СС мали албанці, бельгійці, норвежці, угорці, румуни та, звісно ж, росіяни. В останніх було 3 дивізії, один національний корпус та ще й Російська визвольна армія Власова", – підкреслює Олександр Левченко.

Головна мета, яку ставила перед собою переважна більшість воїнів СС "Галичини", – отримати військову підготовку для боротьби за Незалежність. Щоб коли настане слушна година – Україна мала свою армію. Стосовно претензій до дивізії, що, мовляв, вона брала участь у воєнних злочинах проти поляків чи євреїв, то, за словами Олександра Левченка, таких задокументованих фактів на сьогодні у нього немає.

"Те, що стверджують росіяни чи поляки, мовляв, СС "Галичина" брала участь у масових вбивствах мирного населення, офіційно не доведено. Нюрнберзький трибунал не визнав дивізію як таку, що брала участь у воєнних злочинах, і звільнив від покарання. До них поставилися як до підрозділів Вермахту. Та все ж об’єктивно, як би там не було, але вони воювали на боці СС та Німеччини. Їх не треба рівняти, наприклад, із тією ж УПА, яка воювала і з нацистами, і з радянськими військами. Я вважаю, що героїзувати СС Галичину не потрібно, як і демонізувати", – підкреслив Олександр Левченко.

Росіян було найбільше у структурах СС серед громадян СРСР

За різними оцінками на боці Німеччини під час Другої світової війни воювало від 800 тисяч до 1,2 млн росіян. Вони досить активно йшли на службу до гітлерівських військ, а особливо до СС. Було сформовано 3 дивізії, національний корпус та, звісно ж, Російську визвольну армію.

"Саме росіяни відзначалися особливою жорстокістю. Наприклад, за час свого перебування у Хорватії я багато спілкувався з питань історії, – згадує Олександр Левченко. – Так ось: свідки часів Другої світової війни згадували, що ті ж представники 15-го козачого корпусу творили просто жахливі речі стосовно місцевих партизанів. Серби та хорвати говорили, що просто не розуміли, як слов’яни можуть так жорстоко ставитися до слов’ян. Це просто було якесь дикунство".

Ще низка цікавих фактів про СС та Росію. Так, 29-та дивізія Російської визвольної народної армії (РВНА) використовувала як емблему зображення георгіївського хреста з мечами, який – із незначними відмінностями – з 2000 року є державною нагородою Росії. РВНА та інші російські формування, що служили Рейху, використовували Андріївський прапор, який із 2001 року є офіційним прапором російських військово-морських сил, а також сучасний російський триколор.

Тому що…

Що ж ми маємо у сухому залишку? Більшість молодих людей, які вступили до лав "Галичини", діяли з патріотичних міркувань – але ж СС. Дивізія виконувала військові функції, що й було доведено Нюрнберзьким судом, – але ж СС. Офіційних доказів воєнних злочинів немає – але ж СС. Принаймні у Канаді всі учасники дивізії пройшли особисту ретельну перевірку, зокрема і Ярослав Гунька. Жодних доказів участі в убивствах мирних жителів будь-якої національності виявлено не було – але ж СС. Так, ми також засуджуємо нацистську ідеологію, як і весь цивілізований світ. Але було б добре, якби цей самий світ, який так активно сьогодні цькує 98-річного дідуся за події 80-річної давнини, подивився на те, що у реальному часі відбувається в Україні. Тисячі зафіксованих воєнних злочинів проти українців, які скоїли росіяни, починаючи з 2014 року, не є приводом назвати це геноцидом. Росія викрала тисячі українських дітей та перевиховує їх своєю ідеологією. Російські воєнні злочинці спокійно подорожують Європою, хизуються цим, насолоджуючись життям. Росія звільнила з в’язниць тисячі реальних вбивць, ґвалтівників та маніяків, котрих кинула, щоб убивати українців, та офіційно прославляє у себе їх як героїв. А що на таке говорить майже весь цивілізований світ? Нічого – бо лицеміри.