Що діється з житлом для українських військовослужбовців
Практика забезпечення безкоштовним житлом військовослужбовців всім до болю відома. За часів Союзу вона працювала в якості заохочення військових і працювала досить успішно. Зараз той же Житловий кодекс Української РСР діє і в сучасній Україні, проте в умовах, що змінилися, з перетворенням економіки в ринкову, механізм став, м'яко кажучи, недієздатним. Більш того, перетворився на майданчик для різних корупційних схем і махінацій.
В цей час черга на отримання житла має протяжність завдовжки в життя і не одне. Згідно з даними, вона складається з понад 47 тисячі осіб. І якщо врахувати кількість квартир, яка видається на рік, і кількість людей, які стають з кожним роком в чергу – знадобиться кілька сотень років для того, щоб забезпечити житлом всіх. Це стосується отримання як постійного житла, так і службового.
Ситуація з житлом, яке надається на час проходження служби не менш плачевна, ніж з постійним. Відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Постановою КМУ від 26 червня 2013 №450 (зі змінами від 27 грудня 2018 №1160), військовослужбовцям при відсутності службової квартири або гуртожитку в тому місті, де вони проходять службу, належить грошова компенсація за піднайом. Окремо варто відзначити виплачувану суму: в Києві на одну людину вона складає 3400 тис. гривень, в обласних центрах розмір компенсації буде 2500 гривень, в інших населених пунктах – 1700. На сім'ю, що складається з 3 і більше осіб, розмір компенсації збільшується в 1,5: рази 5100 гривень – в Києві, 3825 – в обласних центрах і 2550 – в інших населених пунктах відповідно. Однак в дійсності на такі кошти розраховувати не доводиться. У кращому випадку до "базової" компенсації додадуть пару сотень гривень через нестачу фінансів. Очевидно, що цих грошей на оренду житла вистачити не може. Кімнату в гуртожитку (якщо така є) можуть, звичайно, надати, але часто будівлі цих гуртожитків спочатку не призначалися для проживання. Це переобладнані колись столові і складські приміщення, а тому нерідко не відповідають санітарно-технічним нормам.
Якщо розглядати цей механізм не тільки з боку ефективності, але і з етичної точки зору, зараз він скоріше виступає як насмішка над людьми, ніж підтримка держави. Тисячі військовослужбовців, що стоять в черзі вже понад 20 років, до цих пір і справді сподіваються отримати квартиру таким чином. Мовляв, уже не одне десятиліття стою, значить, скоро видадуть. Правда в тому, що розташування в цій черзі ролі, по суті, не грає. Все залежить від суб'єктивного рішення керівництва органів причетних до процедури розподілу та видачі житла. Більш того, присутність в ній теж справа ненадійна. Людина, котра стоїть в такій черзі, в один момент може себе в списках не виявити зовсім.
Всі етапи забезпечення житлом військовослужбовців, від початкової реєстрації в черзі до капітального будівництва та реконструкції, проходять через темний бюрократичний ліс і корупційні практики. Справа в тому, що більшість процесів не мають чіткого нормативного регулювання і створюють умови для розтрати коштів і прийняття суб'єктивних рішень (розподіл фінансів між різними програмами на будівництво і компенсацію вартості, розподіл житла між різними учасниками черг та іншого).
Докладне дослідження з рекомендаціями щодо реформування системи житлового забезпечення в Україні провів Незалежний антикорупційний комітет з питань оборони (НАКО). З якого ясно наступне: від діючої ще з часів Союзу системи варто повністю відмовитися на користь більш раціональних і відповідних сучасним умовам країни альтернатив стимулювання військовослужбовців з урахуванням провідного міжнародного досвіду (оновлені схеми пенсійного забезпечення, спрощене іпотечне кредитування та ін.). Ясно це кожному, хто хоч трохи вникав в суть вже застарілого Житлового кодексу, але далеко не кожен готовий відмовитися від такого сприятливого для наживи механізму.