Відео дня
"Я свою корону залишила вдома". Співачка Lama – про суд із росіянкою, зустріч з Емі Вайнгауз і на 18 років молодшого коханого
Наталія Дзеньків, справжнє ім’я співачки Lama, наступного року святкуватиме 20-річчя своєї кар’єри. Чому артистка несподівано зникла зі сцени й ніколи не виступала в Росії, хоча це було модно серед її колег по шоубізнесу? Що найважче далося за цей період? Як Lama познайомилася зі своїм на 18 років молодшим коханим і як на це відреагували його батьки?
Ми разом зі співачкою пригадали найяскравіші моменти останніх двох десятиліть. Детально про все це – в ексклюзивному інтерв'ю зірки для OBOZ.UA.
– Дуже радий тебе бачити. Розкажи, будь ласка, з чим ти прийшла?
– Я прийшла зі своєю статуеткою, яку отримала на церемонії MTV Music Awards у 2007 році в Мюнхені. До речі, тоді я її впустила. Вона важка. Я читала свою промову на сцені, і вона ледь не впала. Дуже важкенька.
– Ти ж була першою артисткою, яка отримала цю нагороду взагалі.
– Так, я – перша українська артистка, яка була від нашого MTV. Отримала від України цю премію.
– Наступного року буде 20 років твоєї кар'єри. Це величезна трансформація і кропіткий шлях. Що, на твою думку, було найяскравіше за цей період? І що вдалося найважче?
– Ну, по-перше, найскладніші моменти – це мій внутрішній стан. На той час я не зовсім була готова до шоубізнесу, сприймати славу, дуже активний режим. Важко переносила той період. Я не дуже з цим сильно справлялася, але з часом, з роками, дійшла до тієї правильної форми, яка дійсно мене зробила щасливою.
Найяскравіший момент – це справді MTV Music Awards. Я поїхала до Мюнхена у 2007 році й ніби потрапила на іншу планету. На той час дуже все відрізнялося від нашого шоубізнесу, від артистів. Я побачила в одному місці і Depeche mode, і Muse, і Amy Winehouse, For Fighters, Snoop Dogg, Avril Lavigne... Це був якийсь культурний шок для мене.
І коли я йду на червоній доріжці разом із ними, моїм директором, і всі оператори, фотографи – всі кричать: Lama! Lama! Lama! Вони ж не всі мене знають, але ж бачать у списку всіх артистів, які проходять... Виникає ажіотаж.
– Знаєш, у мене були знайомі з Москви. 2008 рік. І вони казали тоді: "Какая замечательная у вас певица Лама"! В Росії і справді було дуже багато прихильників твоєї творчості. Але, на відміну від більшості, ти туди фактично не їздила, концертів не давала.
– Та не фактично, а не їздила.
– Чому ти вибрала такий шлях? Нам усім тоді ж нав'язували думку, що от треба реалізуватись там, а потім ти вже будеш скрізь. Але ти йшла проти системи. Не боялася?
– Я не думала про систему і не бачила цих нав'язувань, тому що на той момент, і в принципі й зараз, і в майбутньому важливо те, що я відчуваю. Те, що ми робимо з моїм продюсером Віталіком Телезіним. Ми тоді перебували настільки в ейфорії від своєї музики! Коли написали першу пісню "Мені так треба", коли гуляли Подолом, коли ця пісня ще була не зовсім готова, тільки були грув, барабани, бас-гітара, цей мотивчик... І ми такі йдемо, просто кайфуємо: "Боже, яка крута пісня!" Яка Росія могла бути взагалі в голові?
Ми чомусь не думали принципами шоубізнесу, оцими маркерами. Тому що я не знаю, як можна взагалі створювати продукт, музику, творити за канонами, наприклад, щоб було більше шансів розвинутися тощо. Тобто це вже проти мене, проти мого внутрішнього стану, проти мого відчуття. Я не те що вибрала... Я, як то кажуть, українка до кісток. І я цю музику завжди буду робити такою, яка вона є, тільки удосконалювати.
– А були пропозиції? Не запрошували на корпоративи до Москви? Мовляв, готові заплатити у два рази більше.
– Ні, була пропозиція змінити нашу назву, тому що там була російська співачка Лама, яка не зовсім співачка. Це те саме, що зараз із війною, – насильство. Тобто тобі дзвонять і кажуть: мовляв, зміни назву, тому що ми тут володіємо всіма територіями. Ми зібрали юристів, адвокатів, судилися. Ми їх просто отак-от видворили з тієї країни. Було декілька судів.
– І тепер бренд Lama виключно на тобі?
– Так. Тому що тут були докази. Я дійсно перша з'явилася в Україні, і на той час уже на радіо крутили. Купа доказів, різні матеріали, телебачення, багато кліпів. Словом, вони і дивні, і безпідставні. І юристи, які приїжджали сюди, "цікаві". Вони не розуміли, чого приїхали, що вони відстоюють. Точно все як у війні.
– У кожного артиста так чи інакше відбувається момент підйому. Спочатку важкий шлях становлення, потім оцей відрив, коли ти не розумієш: ого, як так сталося? А потім усе ж таки настає так звана криза, трішки згасає запит в аудиторії. В який момент ти відчула, що щось не так? Тому що був період, коли ти взагалі зникла й потім повернулася.
– Я почала зникати перш за все через розчарування в шоубізнесі. Тому що спочатку, коли ми написали пісні "Мені так треба", "Моє серце" тощо, з часом почали стикатися з різними проблемами. Де потрібно було пісні переробляти спеціально під формат радіо. Наприклад, ми зробили "Мені так треба" і вважали, що це європейський продукт, який не потребує змін. Але на одному радіо сказали зробити грув таким, щоб відповідав радіоформату. Тому існує ще одна версія. І багато доводилося шліфувати...
Але проблема не тільки в цьому. Я важко переносила тури, концерти. Не зовсім була готова виступати, дуже часто не спала. Це мене сильно лякало. І було багато таких факторів. Усе, що відбувалося, не зовсім відповідало моїм внутрішнім принципам і переконанням. Я собі уявляла цю картинку по-іншому, розуміла, що я щось одне хочу робити, а інше не хочу. Наприклад, треба постійно бути присутньою в соцмережах, знімати рілзи. А я ж пишу пісні, ми з Віталіком самі виготовляємо продукт. Я ж не можу роздвоїтися. Я така людина, що для мене зараз головне – життя як воно є.
Наша музика не є масова, вона нішова. Я навіть якось читала коментар одного хлопця, мовляв, знаєте, народ, а ми Ламу "проср*ли". Це ж правда, у мене навіть сльози навернулися на очі. Якби ви тоді ходили на наші концерти, коли було натхнення, то, може, я б і не зникала.
– Хочу запитати про 20-річчя кар'єри. Чи плануєш ти великий концерт, тур містами?
– У нас з'явилося нове дихання з Віталієм Телезіним. І зараз, до 20-річчя, ми випускаємо три наші альбоми на вінілах. Це такий основний момент. Він уже закінчив повністю мастерінг, десь щось підзвів, доробив більше, удосконалив.
Я завжди приділяю багато часу музиці. І коли з'являються якісь негаразди, вони розчаровують, руки опускаються. Ми переживали таке дуже багато разів...
– У той період узагалі можна на пальцях перелічити, хто пішов шляхом україномовного продукту. Сьогодні ж ми живемо в період тотальної українізації. Я дуже радію, але, знаєш, з'являється відчуття, що коли закінчиться війна, почнеться знову історія з заграванням із російською музикою. Мене, чесно кажучи, це лякає. Як нам вистояти?
– На це потрібен час і зусилля, розумієш? Навіть зараз, під час війни, багато хто досі слухає російську музику. Є й дійсно мотивовані з таким національним підґрунтям. Думаю, з часом ми все одно будемо розвиватися. Нам потрібно вікно можливостей. Я бачу, для прикладу, як мами зі своїми дітьми розмовляють. Вони всі говорять як не російською, то суржиком. Ця дитина ще маленька. Вона потім виростає та аналогічно поводиться зі своїми дітьми.
– Не можу не запитати про твого хлопця. Тому що це тема, яка цікавить усіх. Мене досі дивує, що є ейджизм. З одного боку, стосовно того, що жінка 40+ нічого собі не може дозволити. Другий момент – це різниця у віці. З твоїм хлопцем у вас є різниця – 18 років. Для тебе і для нього це не проблема, але це стало проблемою для суспільства. Чому? Що ти взагалі можеш порекомендувати жінкам, які мають стосунки з молодшими чоловіками?
– Ну, дивися, люди в основному живуть якимись стереотипами. Страхами, дитячими травмами, закладеними установками: що добре, що погано. І насправді ці нюанси впливають на наше життя. Чим більше ми розуміємо, як працює життя, як працює Всесвіт, закони енергії, це нам допомагає ширше та глибше дивитися на ситуацію.
Я вважаю, що вік фізичний узагалі є не проблемою. Тобто може таке бути, що жінці 45 років, але внутрішньо вона відповідає 25. Це те, що відбувається зі мною. Мені здається, що ті, кому 45-50, я їх сприймаю більше як старших братів, як батьків, як якихось наставників. У мене дисонанс зі старшими людьми. Я можу з ними спілкуватися, але вони не асоціюються у мене з партнерами.
І так само 25-річний чоловік. Він може бути ментально, фізіологічно, внутрішньо старший. І коли жінка старша, вона має великий досвід у житті, й коли це все об'єднується, виходять дуже класні сім'ї. Багато жінок насправді мають цю проблему невпевненості в собі.
Звісно, що потрібно завжди за собою доглядати, бути у формі, розуміти, що в будь-який момент може з'явитися молодший хлопець. Ти будеш просто психологічно не готова. І жінки собі вічно шукають якісь виправдання. Треба віддатися цим стосункам. Нехай вони будуть 5 років, але вони будуть класні. Розійдетесь, ти знайдеш собі іншого, на 10 років молодшого чи старшого.
– Тебе це не зупиняло, коли ти познайомилася зі своїм бойфрендом?
– Я взагалі тоді не думала, чесно кажучи. Я завжди прислухалася до своїх емоцій, тому що це мене надихало. Від цього я писала пісні. Моєму попередньому хлопцю також було 24. Але там стосунки не склалися. Але не тому, що він молодший, а я старша.
Коли ми розійшлися – через три місяці в моє життя приходить теперішній чоловік. Йому теж 24. Задумалася над тим, що те, чого ти боїшся, тобі життя дає знову як досвід. Ти маєш його вкотре пройти й по-іншому на це подивитися. Коли я почала з ним спілкуватися, в принципі мені нічого було втрачати. Не було причин, чому я могла б не піти на ці стосунки. Ми настільки своїми внутрішніми станами одне одному підходили... Я побачила його духовну просунутість, хоча йому 24. І поступово заспокоїлася. Я зрозуміла, що треба просто віддатись життю.
– Чи знайома ти з його батьками?
– Звісно, що знайома.
– Як цей момент відбувся? Вони ж тебе впізнали?
– Коли ми познайомилися, він мене не знав. Це було в Херсоні, на пляжі. Я була зовсім не нафарбована. Без того образу, в якому мене можна впізнати. Ми почали спілкуватися. Він запитує: "А чим ти займаєшся?" Кажу, що творча людина. І не більше. Розумієш? Так ми розмовляли і зрозуміли, що одне без одного не можемо. Потім йому сказали, що я – Lama.
А ще він мені розповідав, що колись у дитинстві дивився телевізор, чув мої пісні та мріяв, щоб... Я була його! Його мама також моя прихильниця, вона слухала мою музику. Тобто бачиш, як вийшло? Я свою корону вдома залишила, прийшла як нормальна, проста людина. І це супер.
– Чи були за період твого творчого шляху якісь шалені вчинки прихильників або неочікувані подарунки?
– Мені зірку з неба подарували. Назвали сузір'я моїм ім'ям – Лама. У мене до цього часу вона є. І сертифікат.
– Не можу не запитати. 20 років – це величезний шлях. Але ти не змінилася. У чому ж секрет? Як тобі це вдається? Що саме ти робиш для того, аби зберігати свій ресурс?
– Це, знову ж таки, духовний ріст. До нього треба прийти, це треба хотіти. Я раніше, десь у 2006-2007 роках, починала читати Далай-ламу, "Мистецтво бути щасливим". Воно все одно якось усвідомлювалося. Я не могла це сприймати, цікавилась, читала, але мені не виходило зрозуміти прочитане. Чому я про це говорю? Тому що це перший аспект – твій духовний стан, твій внутрішній баланс. Тому що коли ти в гармонії, у внутрішньому ресурсі, коли ти спокійна, спокійна твоя нервова система, ти тоді правильно вмієш організовувати своє життя, правильно ставитися до ситуацій.
От зараз у мене найкращий період у житті, тому що я дуже спокійна. Мені подобається давати концерти, інтерв'ю. Я якось це зараз приймаю дуже класно, і це дуже впливає на зовнішній вигляд. Адже те, що в тебе в душі, видно назовні. І душа – як храм, за нею, як за тілом, також треба доглядати. Я мінімально доглядаю за собою. Правильне харчування – це також мусить бути. Я п'ю багато різних вітамінів, мікроелементів, макроелементів, мінералів.
– Клас. Бажаю тобі натхнення і нових хітів. Слава Україні!
– Героям Слава!
Читайте також на OBOZ.UA інтерв'ю з голлівудською акторкою Софією Санчес – про булінг через синдром Дауна, секрет фільму "Барбі" та пошук рідних батьків з України.
Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!