В Одесі чоловік облаяв ветеринара-ветерана, коли побачив, що той має ампутацію ніг. Відео
Воїн вказав на "підводні камені" на шляху до повернення до звичайного життя
Наталія Дзеньків, справжнє ім’я співачки Lama, наступного року святкуватиме 20-річчя своєї кар’єри. Чому артистка несподівано зникла зі сцени й ніколи не виступала в Росії, хоча це було модно серед її колег по шоубізнесу? Що найважче далося за цей період? Як Lama познайомилася зі своїм на 18 років молодшим коханим і як на це відреагували його батьки?
Ми разом зі співачкою пригадали найяскравіші моменти останніх двох десятиліть. Детально про все це – в ексклюзивному інтерв'ю зірки для OBOZ.UA.
– Дуже радий тебе бачити. Розкажи, будь ласка, з чим ти прийшла?
– Я прийшла зі своєю статуеткою, яку отримала на церемонії MTV Music Awards у 2007 році в Мюнхені. До речі, тоді я її впустила. Вона важка. Я читала свою промову на сцені, і вона ледь не впала. Дуже важкенька.
– Ти ж була першою артисткою, яка отримала цю нагороду взагалі.
– Так, я – перша українська артистка, яка була від нашого MTV. Отримала від України цю премію.
– Наступного року буде 20 років твоєї кар'єри. Це величезна трансформація і кропіткий шлях. Що, на твою думку, було найяскравіше за цей період? І що вдалося найважче?
– Ну, по-перше, найскладніші моменти – це мій внутрішній стан. На той час я не зовсім була готова до шоубізнесу, сприймати славу, дуже активний режим. Важко переносила той період. Я не дуже з цим сильно справлялася, але з часом, з роками, дійшла до тієї правильної форми, яка дійсно мене зробила щасливою.
Найяскравіший момент – це справді MTV Music Awards. Я поїхала до Мюнхена у 2007 році й ніби потрапила на іншу планету. На той час дуже все відрізнялося від нашого шоубізнесу, від артистів. Я побачила в одному місці і Depeche mode, і Muse, і Amy Winehouse, For Fighters, Snoop Dogg, Avril Lavigne... Це був якийсь культурний шок для мене.
І коли я йду на червоній доріжці разом із ними, моїм директором, і всі оператори, фотографи – всі кричать: Lama! Lama! Lama! Вони ж не всі мене знають, але ж бачать у списку всіх артистів, які проходять... Виникає ажіотаж.
– Знаєш, у мене були знайомі з Москви. 2008 рік. І вони казали тоді: "Какая замечательная у вас певица Лама"! В Росії і справді було дуже багато прихильників твоєї творчості. Але, на відміну від більшості, ти туди фактично не їздила, концертів не давала.
– Та не фактично, а не їздила.
– Чому ти вибрала такий шлях? Нам усім тоді ж нав'язували думку, що от треба реалізуватись там, а потім ти вже будеш скрізь. Але ти йшла проти системи. Не боялася?
– Я не думала про систему і не бачила цих нав'язувань, тому що на той момент, і в принципі й зараз, і в майбутньому важливо те, що я відчуваю. Те, що ми робимо з моїм продюсером Віталіком Телезіним. Ми тоді перебували настільки в ейфорії від своєї музики! Коли написали першу пісню "Мені так треба", коли гуляли Подолом, коли ця пісня ще була не зовсім готова, тільки були грув, барабани, бас-гітара, цей мотивчик... І ми такі йдемо, просто кайфуємо: "Боже, яка крута пісня!" Яка Росія могла бути взагалі в голові?
Ми чомусь не думали принципами шоубізнесу, оцими маркерами. Тому що я не знаю, як можна взагалі створювати продукт, музику, творити за канонами, наприклад, щоб було більше шансів розвинутися тощо. Тобто це вже проти мене, проти мого внутрішнього стану, проти мого відчуття. Я не те що вибрала... Я, як то кажуть, українка до кісток. І я цю музику завжди буду робити такою, яка вона є, тільки удосконалювати.
– А були пропозиції? Не запрошували на корпоративи до Москви? Мовляв, готові заплатити у два рази більше.
– Ні, була пропозиція змінити нашу назву, тому що там була російська співачка Лама, яка не зовсім співачка. Це те саме, що зараз із війною, – насильство. Тобто тобі дзвонять і кажуть: мовляв, зміни назву, тому що ми тут володіємо всіма територіями. Ми зібрали юристів, адвокатів, судилися. Ми їх просто отак-от видворили з тієї країни. Було декілька судів.
– І тепер бренд Lama виключно на тобі?
– Так. Тому що тут були докази. Я дійсно перша з'явилася в Україні, і на той час уже на радіо крутили. Купа доказів, різні матеріали, телебачення, багато кліпів. Словом, вони і дивні, і безпідставні. І юристи, які приїжджали сюди, "цікаві". Вони не розуміли, чого приїхали, що вони відстоюють. Точно все як у війні.
– У кожного артиста так чи інакше відбувається момент підйому. Спочатку важкий шлях становлення, потім оцей відрив, коли ти не розумієш: ого, як так сталося? А потім усе ж таки настає так звана криза, трішки згасає запит в аудиторії. В який момент ти відчула, що щось не так? Тому що був період, коли ти взагалі зникла й потім повернулася.
– Я почала зникати перш за все через розчарування в шоубізнесі. Тому що спочатку, коли ми написали пісні "Мені так треба", "Моє серце" тощо, з часом почали стикатися з різними проблемами. Де потрібно було пісні переробляти спеціально під формат радіо. Наприклад, ми зробили "Мені так треба" і вважали, що це європейський продукт, який не потребує змін. Але на одному радіо сказали зробити грув таким, щоб відповідав радіоформату. Тому існує ще одна версія. І багато доводилося шліфувати...
Але проблема не тільки в цьому. Я важко переносила тури, концерти. Не зовсім була готова виступати, дуже часто не спала. Це мене сильно лякало. І було багато таких факторів. Усе, що відбувалося, не зовсім відповідало моїм внутрішнім принципам і переконанням. Я собі уявляла цю картинку по-іншому, розуміла, що я щось одне хочу робити, а інше не хочу. Наприклад, треба постійно бути присутньою в соцмережах, знімати рілзи. А я ж пишу пісні, ми з Віталіком самі виготовляємо продукт. Я ж не можу роздвоїтися. Я така людина, що для мене зараз головне – життя як воно є.
Наша музика не є масова, вона нішова. Я навіть якось читала коментар одного хлопця, мовляв, знаєте, народ, а ми Ламу "проср*ли". Це ж правда, у мене навіть сльози навернулися на очі. Якби ви тоді ходили на наші концерти, коли було натхнення, то, може, я б і не зникала.
– Хочу запитати про 20-річчя кар'єри. Чи плануєш ти великий концерт, тур містами?
– У нас з'явилося нове дихання з Віталієм Телезіним. І зараз, до 20-річчя, ми випускаємо три наші альбоми на вінілах. Це такий основний момент. Він уже закінчив повністю мастерінг, десь щось підзвів, доробив більше, удосконалив.
Я завжди приділяю багато часу музиці. І коли з'являються якісь негаразди, вони розчаровують, руки опускаються. Ми переживали таке дуже багато разів...
– У той період узагалі можна на пальцях перелічити, хто пішов шляхом україномовного продукту. Сьогодні ж ми живемо в період тотальної українізації. Я дуже радію, але, знаєш, з'являється відчуття, що коли закінчиться війна, почнеться знову історія з заграванням із російською музикою. Мене, чесно кажучи, це лякає. Як нам вистояти?
– На це потрібен час і зусилля, розумієш? Навіть зараз, під час війни, багато хто досі слухає російську музику. Є й дійсно мотивовані з таким національним підґрунтям. Думаю, з часом ми все одно будемо розвиватися. Нам потрібно вікно можливостей. Я бачу, для прикладу, як мами зі своїми дітьми розмовляють. Вони всі говорять як не російською, то суржиком. Ця дитина ще маленька. Вона потім виростає та аналогічно поводиться зі своїми дітьми.
– Не можу не запитати про твого хлопця. Тому що це тема, яка цікавить усіх. Мене досі дивує, що є ейджизм. З одного боку, стосовно того, що жінка 40+ нічого собі не може дозволити. Другий момент – це різниця у віці. З твоїм хлопцем у вас є різниця – 18 років. Для тебе і для нього це не проблема, але це стало проблемою для суспільства. Чому? Що ти взагалі можеш порекомендувати жінкам, які мають стосунки з молодшими чоловіками?
– Ну, дивися, люди в основному живуть якимись стереотипами. Страхами, дитячими травмами, закладеними установками: що добре, що погано. І насправді ці нюанси впливають на наше життя. Чим більше ми розуміємо, як працює життя, як працює Всесвіт, закони енергії, це нам допомагає ширше та глибше дивитися на ситуацію.
Я вважаю, що вік фізичний узагалі є не проблемою. Тобто може таке бути, що жінці 45 років, але внутрішньо вона відповідає 25. Це те, що відбувається зі мною. Мені здається, що ті, кому 45-50, я їх сприймаю більше як старших братів, як батьків, як якихось наставників. У мене дисонанс зі старшими людьми. Я можу з ними спілкуватися, але вони не асоціюються у мене з партнерами.
І так само 25-річний чоловік. Він може бути ментально, фізіологічно, внутрішньо старший. І коли жінка старша, вона має великий досвід у житті, й коли це все об'єднується, виходять дуже класні сім'ї. Багато жінок насправді мають цю проблему невпевненості в собі.
Звісно, що потрібно завжди за собою доглядати, бути у формі, розуміти, що в будь-який момент може з'явитися молодший хлопець. Ти будеш просто психологічно не готова. І жінки собі вічно шукають якісь виправдання. Треба віддатися цим стосункам. Нехай вони будуть 5 років, але вони будуть класні. Розійдетесь, ти знайдеш собі іншого, на 10 років молодшого чи старшого.
– Тебе це не зупиняло, коли ти познайомилася зі своїм бойфрендом?
– Я взагалі тоді не думала, чесно кажучи. Я завжди прислухалася до своїх емоцій, тому що це мене надихало. Від цього я писала пісні. Моєму попередньому хлопцю також було 24. Але там стосунки не склалися. Але не тому, що він молодший, а я старша.
Коли ми розійшлися – через три місяці в моє життя приходить теперішній чоловік. Йому теж 24. Задумалася над тим, що те, чого ти боїшся, тобі життя дає знову як досвід. Ти маєш його вкотре пройти й по-іншому на це подивитися. Коли я почала з ним спілкуватися, в принципі мені нічого було втрачати. Не було причин, чому я могла б не піти на ці стосунки. Ми настільки своїми внутрішніми станами одне одному підходили... Я побачила його духовну просунутість, хоча йому 24. І поступово заспокоїлася. Я зрозуміла, що треба просто віддатись життю.
– Чи знайома ти з його батьками?
– Звісно, що знайома.
– Як цей момент відбувся? Вони ж тебе впізнали?
– Коли ми познайомилися, він мене не знав. Це було в Херсоні, на пляжі. Я була зовсім не нафарбована. Без того образу, в якому мене можна впізнати. Ми почали спілкуватися. Він запитує: "А чим ти займаєшся?" Кажу, що творча людина. І не більше. Розумієш? Так ми розмовляли і зрозуміли, що одне без одного не можемо. Потім йому сказали, що я – Lama.
А ще він мені розповідав, що колись у дитинстві дивився телевізор, чув мої пісні та мріяв, щоб... Я була його! Його мама також моя прихильниця, вона слухала мою музику. Тобто бачиш, як вийшло? Я свою корону вдома залишила, прийшла як нормальна, проста людина. І це супер.
– Чи були за період твого творчого шляху якісь шалені вчинки прихильників або неочікувані подарунки?
– Мені зірку з неба подарували. Назвали сузір'я моїм ім'ям – Лама. У мене до цього часу вона є. І сертифікат.
– Не можу не запитати. 20 років – це величезний шлях. Але ти не змінилася. У чому ж секрет? Як тобі це вдається? Що саме ти робиш для того, аби зберігати свій ресурс?
– Це, знову ж таки, духовний ріст. До нього треба прийти, це треба хотіти. Я раніше, десь у 2006-2007 роках, починала читати Далай-ламу, "Мистецтво бути щасливим". Воно все одно якось усвідомлювалося. Я не могла це сприймати, цікавилась, читала, але мені не виходило зрозуміти прочитане. Чому я про це говорю? Тому що це перший аспект – твій духовний стан, твій внутрішній баланс. Тому що коли ти в гармонії, у внутрішньому ресурсі, коли ти спокійна, спокійна твоя нервова система, ти тоді правильно вмієш організовувати своє життя, правильно ставитися до ситуацій.
От зараз у мене найкращий період у житті, тому що я дуже спокійна. Мені подобається давати концерти, інтерв'ю. Я якось це зараз приймаю дуже класно, і це дуже впливає на зовнішній вигляд. Адже те, що в тебе в душі, видно назовні. І душа – як храм, за нею, як за тілом, також треба доглядати. Я мінімально доглядаю за собою. Правильне харчування – це також мусить бути. Я п'ю багато різних вітамінів, мікроелементів, макроелементів, мінералів.
– Клас. Бажаю тобі натхнення і нових хітів. Слава Україні!
– Героям Слава!
Читайте також на OBOZ.UA інтерв'ю з голлівудською акторкою Софією Санчес – про булінг через синдром Дауна, секрет фільму "Барбі" та пошук рідних батьків з України.
Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!
Підпишись на наш Telegram. Надсилаємо лише "гарячі" новини!
Воїн вказав на "підводні камені" на шляху до повернення до звичайного життя
Олексій Бошин, 25-річний захисник Маріуполя, уже третій рік перебуває в російському полоні
Ворог завдав удару по житловому району міста, під завалами опинились діти