"Було бажання здатися": олімпійський чемпіон Хижняк розповів про найтяжчі миті у кар'єрі, як витратив призові і скільки збирає на аукціонах для ЗСУ

Олімпійський чемпіон з боксу Олександр Хижняк після "золота" Парижа-2024 взяв паузу, щоб відновитися, визначитись зі своїм майбутнім і приділити увагу всім, хто до нього звертався. Також він постійно віддає свої речі на аукціони в підтримку ЗСУ і сам здивований, що люди продовжують їх купувати за чималі гроші.

У розмові з OBOZ.UA 29-річний Хижняк поділився, чи збирається він у професіонали, на що витратив призові, як змінився після того, як став батьком, і з якими перепонами йшов до перемоги на Олімпіаді-2024 після "срібла" на Іграх у 2021 році.

– Я надзвичайно щасливий, що мені вдалося стати олімпійським чемпіоном, тому що бокс – це моє життя. Той бокс, який я показую, – це те, як я живу, те, як я ріс. І слава Богу, вдалося досягти такого результату, тому що це було дійсно дуже складно.

Я щасливий, що саме зараз мені вдалося стати олімпійським чемпіоном. Це мрія всього мого життя, мрія, до якої я йшов усю свою спортивну кар'єру. Напевно, з того часу, як я перший раз вийшов на ринг і відчув, що таке бокс. З того часу ця мрія не покидали мене і мого батька – людину, яка присвятила все своє життя мені. Весь свій вільний час він витрачав на мої успіхи, мої результати і мій розвиток. І я дуже вдячний своїм батькам.

Я люблю свою країну, люблю своє місто. Часто мене запитують, як вам вдається жити тут, працювати тут і взагалі здобувати результати, тому що це надзвичайно складно. Щоразу відповідаю, що складно всім, складно нашим хлопцям, які кожного дня ціною власного життя боронять наш мир, спокій, мою дружину, дитину, моїх батьків. За що я їм дуже вдячний.

Складно і мені, звичайно. Але, напевно, це любов до країни, любов до свого міста, любов до своєї роботи, до того місця, де я народився. Напевно, це змушує мене кожного ранку прокидатися, йти на стадіон, де люди гуляють з собаками, діти прямують до школи чи дитячого садочка, батьки повертаються додому після того, як провели своїх дітей.

Можливо, все навколо не так добре, як би нам того хотілося, але я це все люблю і дуже ціную. Я щасливий, що я – українець, я поважаю свою історію, історію нашого народу. І я щасливий, що став частиною цієї історії, історії такої сильної нації – українців.

Я щасливий, що вдалося отримати таку високу нагороду, тому що, напевно, це було логічне не те, щоб завершення, але на той момент я віддав усе, щоб здобути цю медаль. І якби я навіть не став у Парижі олімпійським чемпіоном, то, напевно, не залишилося б нічого такого, щоб мене якось мучило, що я не зробив усе можливе, щоб здобути це "золото".

У 2020-му році мені не вдалося перемогти в Токіо, але це все було взагалі по-іншому, якщо порівнювати з Олімпіадою в Парижі. І для мене це, напевно, я вже зараз можу оцінити, було не "на жаль", а "на щастя". Тому що з тим розумінням боксу, який був у мене на цих Олімпійських іграх, мені було набагато легше конкурувати зі своїми титулованими суперниками, які протягом того часу, що я відновлювався після складної операції, після складної травми і не мав можливість виходити на ринг, боксувати, відчувати себе, а мої суперники мали цю можливість.

І завдяки тим знанням, тому досвіду, який залишився у мене після минулих Олімпійських ігор, напевно, на цих змаганнях мені було набагато легше, набагато краще, і, слава Богу, все вдалося. І якщо на своєму досвіді оцінювати, то, напевно, 23 роки потрібно попрацювати, трошечки потерпіти – і все обов'язково вдасться.

Мій батько дуже щасливий, що така увага до нас. Він продовжує працювати, продовжує, як кажуть, створювати нових чоловіків із маленьких хлопчиків – майбутнє нашої країни, нових чемпіонів.

– Нещодавно у своїх соціальних мережах ви цитували Ліну Костенко: "І все на світі треба пережити, І кожен фініш – це, по суті, старт". А що для вас було найскладнішим протягом кар'єри? Що довелось пережити?

– Якщо казати, що було найскладнішим для мене вже після самих Олімпійських ігор? То, напевно, розібратися в собі і зрозуміти, чого я хочу. Поставити нові цілі, поставити перед собою нові завдання. Мабуть, знайти щось таке, що буде допомагати мені ставати кращим. Перемагати насамперед самого себе. Оцей період був найважчий, але я розумів, що у мене є цей час, для того, щоб я максимально відновився психологічно, фізично і приділив усім увагу.

Весь час, що я перебуваю вдома після Олімпійських ігор, я приділяю всім увагу. Спілкуюся з усіма людьми, які просто хочуть мене почути, побачити, запитати у мене, як жити в країні, коли йде війна, як тренуватися, як взагалі стати чемпіоном хоча б України.

Мені приємно, що я вже більш впевненіше можу про це говорити. Тому що ще вчора, коли я казав, що можливо стати олімпійським чемпіоном, а сам у той час ще був срібним призером, то це було складніше, ніж зараз. Нині я впевнено говорю про те, що Олімпіада – це можливо, і "золото" не є винятком.

– А поки йшли до цього "золота", що було найважчим?

– Найскладніше було психологічно перемагати себе кожного разу, тому що було дуже складно – це й біль у руці, і той стан, коли важко повернутися в ту форму, в якій я був ще до травми, і до тієї паузи, яка була в мене. Це було дійсно складно, і навіть виникало бажання здатися, але дякую Господу Богу, дякую своїй дружині, що підтримала мене, що вірила в мене постійно.

Навіть коли я запитував її, мовляв, як думаєш, чи я влучу у щось там з кількох метрів, вона ще ні разу не сказала, що не влучиш. Вона завжди говорить: "Звичайно, ти це зробиш! Я вірю в тебе". І ця підготовка до Олімпійських ігор не була винятком – коли було дуже складно, вона казала, ні, не можна зупинятися, ти дуже багато прийшов. І за це я їй дуже вдячний. Слава Богу!

– Коли ви розповідаєте людям, як жити і тренуватися в країні, де триває війна, які у вас основні тези?

– Моя основна теза – це любити свою країну. Напевно, коли ти прокидаєшся, і щасливий тому, що ти дихаєш повітрям, тому що бачиш, як діти йдуть до школи, а батьки поспішають у своїх справах, тому що ти чуєш свою мову, чуєш звуки, які лунають з церковної дзвіниці. І потрібно любити те місце, де ти живеш.

Тому що зараз дуже складно. Кожного дня ми спостерігаємо дуже багато горя, дуже багато болю. Мої найглибші співчуття всім, хто вже втратив у цій війні своїх рідних та близьких. І велика вдячність людям, які щодня ризикують своїм життям. І я щасливий, тому що можу щось робити, щоб бути корисним для нашої країни.

– Після Олімпіади ви надали чимало речей, щоб зібрати допомогу для наших військових. Так, колишній боксер збірної України і тренер Дениса Берінчика Єгор Голуб у своїх соціальних мережах проводив аукціон, де лотом була копія вашої олімпійської нагороди. Розкажіть трошки про це.

– Дуже багато лотів від мене продалося і продається. Це медалі, форма, перчатки, плакати, карточки, фотографії, майже все. Боксерки підписую. Загалом підписую все, що дають, все, що просять. І воно постійно продається. От зараз ще дуже багато всього підписав. Приємно, що люди це купують. І приємно, що ці гроші йдуть дійсно на допомогу нашим хлопцям, дівчатам – людям, які кожного дня ціною власного життя забезпечують нам мир і спокій.

Я вже думаю, що наступне, напевно, точно не продасться. Адже скільки люди все усього покупляли і скільки вже допомогли. Але воно все одно продається і продається.

– Просто це народна любов.

– Це величезне щастя.

– Відслідковуєте, за скільки йдуть ваші лоти? Який забезпечив найбільшу допомогу нашим захисникам?

– Коли Єгор продав мою медаль з підписом, я бачив у коментарях 180 тисяч гривень. Він, звісно, знає краще. Також зустрічався зі своїм знайомим, дуже гарною людиною, і він приблизно витратив таку саму суму, коли купив перчатки. Люди купляють, не жаліють кошти, допомагають. Це дуже сильно.

Я вже навіть не знаю, скільки всього купили, яка там сума виходить. Але це все на користь.

– Наскільки вас змінило батьківство? Адже між Олімпіадами 2020-го і 2024 у вас трохи змінився статус.

– Змінило. Дуже. Взагалі тільки з'явився синок, у моєму житті змінилося все. Коли він народився, я відчув, що таке бути батьком. А вже коли він почав дорослішати, я розумію, наскільки це складно, відповідально і як це важливо. Тому що кожного разу, коли я приходжу додому, то чую вже стукіт по підлозі – вже біжить синок, який вже почав говорити "тато".

Ну це дійсно класно. Це відчуття, коли він чекає на тебе, коли обіймає... Бажаю всім відчути це щастя.

– Хижняк став м'якішим боксером після того, як став татом, чи ні?

– Можу сказати, що те, який я в житті, і мій бокс, навіть не знаю, як це порівняти. У ринзі – це моя робота, це моя професія. В житті я намагаюся бути... Знаєте, в мене є така нагорода – почесний громадянин міста Полтава. Ось я намагаюся бути почесним громадянином нашої країни.

Навіть коли там з кимось десь відбуваються якісь незрозумілі речі, потім все одно перепрошую, тому що розумію, що всі ми – люди, і з кожним із нас щодня щось трапляється.

– Тобто в житті ви не танк, як вас називають у ринзі?

– Ні, в житті ні. Життя – це взагалі інше. Потрібно бути добрим. Ну і в ринзі також мій бокс, якщо в деталях розбирати, то це теж є добротою, тому що я все роблю чесно. Намагаюся не порушувати правила. А виконувати свою роботу чесно, це також належить, у моєму розумінні, до доброти.

– Ну так, вас не можна назвати брудним боксером.

– Ні, навіть коли мій супротивник намагається порушувати правила, я все одно зберігаю в собі цю грань, що не потрібно цього робити, бо це нечесно.

– Не можу не запитати, чи залишаєтесь ви ще на один олімпійський цикл або плануєте рухатись кудись далі в боксі чи, можливо, взагалі не в боксі? Вже вирішили щось?

– В олімпійському боксі я вже здобув усе, я пройшов цю гру повністю. Переміг на всіх змаганнях, на яких тільки можна було перемогти. З усіх турнірів у мене є золоті медалі. А професійний ринг для мене – це нове, але цікаве. Я там теж хочу стати чемпіоном світу, хочу спробувати себе.

У мене ще є трошки більше місяця для того, щоб вирішити для себе, що б я хотів. І далі рухатись у цьому напрямку.

– Травма руки вже не турбує?

– Травма не турбує, але після Олімпійських ігор у мене був час і ще трохи є для того, щоб максимально відновитися і знову професійно виконувати свою роботу.

– Може трошки меркантильне питання. Цікаво, куди ви вклали свої призові за "золото" Олімпійських ігор? Чи куди, можливо, плануєте?

– Частину з них я спрямував на допомогу військовим. Навіть і зараз, якщо є можливість і якісь збори, то ми допомагаємо. Допоміг своїм батькам, своїм рідним, людям, які мені допомагали. Частину зберіг для своєї родини, для дружини, для своєї дитини.

Трішечки залишив для того, щоб продовжувати свою кар'єру, тому що потрібно все обладнання для тренування, для всього. І це також якісь кошти забирає. Тобто максимальну участь в усьому намагався взяти, і якусь частину залишив для себе.

Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!