Лікувався вином від морської хвороби: киянин знявся з першої Олімпіади, хоча був найкращим у кваліфікації

6 квітня 1986 року в Афінах стартувала перша Олімпіада сучасності, в якій мав брати участь і перший український учасник дворянин Микола Ріттер. На Ігри уродженець Полтавської губернії заявився стразу у трьох видах спорту, навіть пройшов попередню кваліфікацію, але потім відмовився від боротьби за медалі чи то через алкоголь, чи то через втрату цінної речі.

Відео дня

З часом дебют українця і на той момент представника Російської імперії, який не відбувся, обріс безліччю чуток, але ми вирішили розповісти найпоширенішу і найбільш правдоподібну версію.

Великий поціновувач спорту Микола Ріттер народився 27 серпня 1865 року у Полтавській губернії. Його батьком був дворянин, відставний поручик Сергій фон Ріттер. Про дитячі та юнацькі роки Миколи мало що відомо. А ось у січні 1888-го він вступив на державну службу до Київської казенної палати, де дослужився до посади колезького секретаря.

У вільний від роботи час Ріттер займався класичною боротьбою, стріляниною з рівних видів зброї та фехтуванням. Тому, коли було оголошено про відродження Олімпійських ігор, Микола Сергійович спалахнув цією ідеєю. Задля участі в афінських змаганнях у березні 1896 року українець навіть звільнився зі служби.

Слід зазначити, що Російська імперія тоді не зуміла зібрати гроші на олімпійську команду. Тому, щоб мати кошти на поїздку до Греції, Ріттер влаштувався кореспондентом газети "Киянин".

Разом новоспеченим журналістом з Одеси морем виїхало кілька спортсменів, які також планували спробувати свої сили у новому турнірі. Проте застрягли у Константинополі через брак грошей. У результаті до Афін дістався лише 31-річний на той момент уже киянин Ріттер.

В Афінах Микола Сергійович подав заявку до секретаріату Олімпіади на участь у змаганнях з греко-римської боротьби, стрільби з карабіну та фехтування на рапірах. І дуже добре показав себе у попередніх змаганнях.

"Російських майже немає, з учасників - я один. Про себе можу повідомити, що на пробному випробуванні зі стрільби по рухомій мішені і по боротьбі я пройшов першим: усі кулі вдало потрапили в мішені, а охочих позмагатися в боротьбі вдалося здолати... У той же вечір усі вечірні газети дали звіт. Сьогодні вранці, на свій подив, я побачив власне зображення в різних позах у всіх великих виданнях", – писав киянин з Афін.

Проте від участі у фінальних змаганнях Ріттер зненацька для всіх відмовився. Хоча залишався в Афінах як кореспондент газети "Киянин" до самого завершення Олімпіади.

Вже значно пізніше, відійшовши додому, Микола зізнається своїм українським друзям, що причин відмови від змагань насправді було дві. По-перше, у Греції Ріттер втратив подарований мамою у Золотоноші щасливий медальйон і не захотів без нього продовжувати змагання.

А друга причина випливла через те, що організація самої Олімпіади була відверто кажучи неважливою. Не маючи потрібних коштів, принц Костянтин особисто шукав меценатів для проведення змагань, а учасники самі забезпечували себе житлом, харчуванням та медициною.

Так, Ріттер страждав від наслідків морської хвороби після тривалої подорожі з Одеси до Афін. І за "дружньою порадою" спортсменів-суперників спробував лікуватися місцевим грецьким вином. А оскільки до цього практично зовсім не вживав спиртне, такі "ліки" дали зовсім інший ефект і негативно позначилися на спортивній формі киянина.

Хоча проб на допінг на той час ніхто не проводив, і Ріттер міг спокійно вийти на старт змагань. Однак, незважаючи на невдалий виступ, в Афінах Микола Сергійович познайомився з видатним олімпійським діячем, українцем Олексієм Бутовським, а потім намагався розвивати спорт та олімпійський рух у Російській імперії.

Після Олімпіади Ріттер писав статті до газет та журналів, виступав з лекціями на спортивну тематику. 9 квітня 1897 року він разом із Лесгафтом прочитав у Санкт-Петербурзі лекцію під назвою "Фізична досконалість людини, тілесний розвиток, полювання та спорт, Олімпійські ігри 1896 року".

У лютому 1897 року Ріттер подав до Міністерства народної освіти прохання про заснування Російського атлетичного комітету "для тілесної освіти та народного оздоровлення" з відділенням "Олімпійських ігор та всіх спортів". Такого відомства тоді не було в жодній країні світу. Але погляди українця на розвиток спорту та олімпізму в царській Росії обганяли свій час. А обмежені чиновники відхиляли його проекти та відмовляли у фінансуванні.

Натомість ідеї Ріттера зацікавили людину, яка відродила олімпійський рух, барона П'єра де Кубертена. На його запрошення киянин брав участь у роботі ІІ Олімпійського конгресу у Гаврі у липні 1897 року та був обраний до кількох комісій конгресу.

До речі, у своїй доповіді Микола Сергійович пропонував "допустити професіоналів до участі в Олімпійських іграх та запровадити особливий розряд спортсменів-професорів (учителів)", які на той час мали статус професіоналів та були позбавлені права змагатись на Іграх.

У підсумку спортсмени від Російської імперії виступили вже на ОІ-1900 у Парижі і, як розповідав OBOZ.UA, перший українець на Олімпіаді був гусаром. Хлопець із харківського села потрапив до Франції завдяки своєму фехтуванню та тренував солдатів Червоної армії.