Під опікою Путіна та з українським слідом: як у СРСР вигадували види спорту, які готували населення до військових дій

Ті, хто мешкав за часів СРСР, часто з ностальгією згадують, яке значення приділялося спорту – безкоштовні дитячі секції, численні вуличні майданчики, змагання між підприємствами, Спартакіади тощо. Однак мало хто усвідомлював, що причини зробити спорт і фізкультуру культом у радянського керівництва були не в турботі про благополуччя громадян, а в підготовці до тяжкої праці чи чергової війни. Адже ворогів у Союзу вистачало.

Відео дня

Ось і вигадували в СРСР час від часу нові і досить складні види спорту, щоб забезпечити армії приплив фізично розвинених та технічно підготовлених юнаків. Ми відібрали найцікавіші та найпоказовіші з них.

АКВАТЛОН. У 80-ті роки у СРСР виник досить дивний вид спорту – акватлон, суть якого полягала у боротьбі під водою в аквалангах. Ідея спала на думку викладачеві Московського технологічного інституту Ігоря Островського, який дивився надто багато радянських фільмів про шпигунів. І в них аквалангісти часто боролися із іноземними агентами під водою.

Тому, щоб радянські люди були готові до таких "мокрих" протистоянь із ворогом, вирішили впроваджувати акватлон. І у первісному варіанті спортсмени боролися на глибині чотирьох метрів у аквалангах. Однак згодом учасники змагань перейшли на маски. А завданням спортсмена було зірвати стрічку зі щиколотки суперника.

Опонентам забороняється завдавати ударів, проводити задушливі прийоми та зривати з суперника маску. Доводиться розраховувати тільки на свою силу, гнучкість та вміння. Тренування проводилися як у басейнах, так і в природних водоймах із прозорою водою.

Учасники сутички одягнені у спеціальні ласти, маски та шапочки різного кольору. Вони борються у рамках спеціального рингу. Поєдинок триває три раунди по 30 секунд. Хто першим і вирине на поверхню та покаже стрічку, оголошується переможцем раунду. На ринг спортсмени запливають через обруч.

Вже 1982 року з Радянським Союзом відбулися перші змагання з акватлону, і поступово спорт став дуже популярним у спецслужб. У 1990 році було створено комісію акватлону при Федерації підводного спорту СРСР. А за шість років з'явилася Міжнародна асоціація акватлону. У 1999 році Всесвітня конфедерація підводної діяльності (CMAS) офіційно визнала акватлон, а 2008-го акватлон був визнаний офіційною дисципліною підводного спорту.

Цікаво, що акватлон досить інтенсивно розвивався і в Україні. А 1993 року у Москві представники нашої країни взяли участь у перших міжнародних змаганнях – товариської зустрічі з командами Росії та Ізраїлю. А у березні 2010 року у Полтаві навіть проводився Відкритий кубок Європи CMAS серед юніорів та кадетів.

САМБО. Наприкінці 1920-х — 1930-х роках у СРСР з'явилося власне єдиноборство – самбо. За його основу взяли японські бойові мистецтва дзюдо та джиу-джитсу. А радянський розвідник Василь Ощепков, який здобув освіту в Кіото та Токіо і довгий час служив у Японії, після повернення в СРСР взявся за аналіз багнетів, світових спортивних єдиноборств, китайського ушу та цілого ряду національних видів боротьби з точки зору їх застосовності в бойовій сутичці. І саме на основі його розробок створили самбо – самооборону без зброї.

До речі, батько Ощепкова був українець із Київської губернії Сергій Захарович Плісак – столяр "зарахований до селянського стану". А колишній розвідник із приголомшливим успіхом вів курси інструкторів із самооборони у Центральній вищій школі міліції та викладав рукопашний бій та боротьбу в одязі як на військовому факультеті при Інфізкульті, так і на окремих курсах.

Однак, незважаючи на весь внесок Ощепкова, у ніч з 1 на 2 жовтня 1937 року його заарештували за безглуздим звинуваченням у шпигунстві на користь Японії. За офіційною версією, він помер у камері Бутирської в'язниці від серцевого нападу. Але правдоподібнішою виглядає інформація, що його розстріляли в листопаді 1938 року в Новосибірську. Як стверджували люди, які знали тренера, Ощепков став для багатьох учителем, людиною, за якою готові були йти тисячі. І влада просто злякалася бійця, який мав такий вплив, а отже, був для них небезпечний.

А Віктор Спиридонов, який продовжив справу Ощепкова та вигадав сам термін "самбо", на початку Другої світової війни навчав рукопашного бою бійців Окремої мотострілецької бригади особливого призначення НКВС. Ну, а пік популярності самозахисту без ножа припав на кінець 1960-х – початок 1970-х і став відповіддю на поширення в СРСР різних видів східних єдиноборств.

Тому майстрів східних єдиноборств у Спілці переслідували, а клуби самбо відкривалися у кожному місті, залучаючи школярів та студентів. Адже з екіпірування потрібна була лише борцівка. Щоправда, з варіанта для широких мас прибрали "небезпечні та травмуючі прийоми" (больові, задушливі, удари головою, добивання суперника в партері), які залишилися лише у бойовому самбо, а воно було доступним лише для спецслужб, ГРУ та інших силових структур.

1966 року самбо було визнано Міжнародною федерацією об'єднаних стилів боротьби ФІЛА, а з 1973-го – включено до програми чемпіонату світу. Не секрет, що майстром спорту з самбо є російський диктор Путін, який опікується цим видом спорту і з 2016 року закликає зробити все можливе, щоб самбо увійшло до програми Олімпійських ігор.

В Україні розвиток самбо пов'язаний з ім'ям Романа Школьникова, який був учнем Ощепкова у столиці СРСР. тренерів відкрилося окреме відділення

На першому в історії чемпіонаті Радянського Союзу з самбо у 1938 році золоту медаль завоював учень Школьникова Костянтин Накельський з Харкова.

"ПОЛЮВАННЯ НА ЛИС" Величезне значення в СРСР приділялося спорту, пов'язаному з орієнтуванням на місцевості, радіоелектронікою та перехопленням сигналів, що вкрай важливо вміти у воєнний час. Одним з таких видів було спортивне радіоорієнтування, яке виросло з "Полювання на лисиць". За основу "Полювання" взяли спортивну радіопеленгацію, яка зародилася в Данії та Англії відразу після другої світової війни.

За правилами "полювання", кожен спортсмен ще мав при собі навушники та спеціальний радіоприймач з антеною, здатною вловити, з якого боку надходить сигнал ("лисиця"). Учасник турніру повинен був точно визначити напрямок радіосигналу. Казали, що зазвичай в навушниках лунало "ма-ма мо-ло-ко". Цей сигнал треба було запеленгувати і знайти захований у лісі передавач.

Передавачів часто було кілька, місцевість була пересіченою – все, як на війні. Дуже часто "мисливці" паралельно займалися ще й спортивним орієнтуванням, долаючи довгі дистанції та чудово читаючи карти. Тому поява спортивного радіоорієнтування, де учасники з картою та компасом йшли радіослідом, стала лише питанням часу.

А "Полювання на лис" входило в інший вид спорту – радіобагатоборство, який включав передачу даних азбукою Морзе на швидкість. Тобто, учасники однієї команди повинні були на швидкість знайти друга в ефірі і передати інформацію по ланцюжку.

На думку керівництва СРСР, радіо-багатоборство розвивало мускулатуру, зміцнювало нервову систему спортсмена та посилювало його здатність працювати в режимі багатозадачності.