"Неймовірне!" Як українки заплатили за перемогу на ОІ-2024, а іноземні журналісти оточували Харлан і питали, чи популярніша вона за футболістів

Дуже символічно, що Ольга Харлан відкрила лік українських нагород на Олімпіаді-2024, а потім саме найтитулованіша фехтувальниця країни забезпечила наше перше "золото" в Парижі в командній шаблі, перемігши у фіналі Корею – 45:42. Це був розкішний зал, який несамовито підтримував синьо-жовтих, і неймовірний виступ, який уособлює собою справжніх українців – людяних, але сильних та нескорених.

Відео дня

Після індивідуальної "бронзи" на французьких Іграх Харлан підкреслила, що її робота тут ще не завершена. А коли ми розмовляли навесні на чемпіонаті України в Києві, відчувалось, що в Париж олімпійська чемпіонка Пекіна-2008 їде за золотою нагородою, яка була б яскравою і логічною крапкою в її вже легендарній кар'єрі.

До того ж у ці важкі і страшні часи українці як ніколи потребують гарних новинах, потребують перемог, і Ольга та її партнерки постійно підкреслювали, що дуже тішаться, коли вдається принести нашим людям хоч трохи радості своїми виступами.

Тому 3 серпня у суперників Харлан не було шансів, хто б не стояв перед нею на доріжці. В очах миколаївської шаблістки читалась така жага до перемоги, така впертість і завзятість, що вона могла би просто знести будь-кого, хто опиниться на її шляху.

Навіть залишаючи доріжку, Ольга не могла стояти на місці, наче хотілося знову повернутися назад і доробити справу. Поруч навіть по-доброму жартували: "Випускайте Кракена!" Настільки потужно, агресивно і загрозливо для суперниць діяла Ольга. А трибуни "Гран Пале" не втомлювались гнати її вперед.

"Ми за вас", – говорили нам і волонтери, і звичайні вболівальники. А потім скандували "Ольга" і вибухали оваціями під час переможних танців.

Звісно, за словами Харлан, цієї перемоги не було б без підтримки її подруг Аліни Комащук, Олени Кравацької та Юлії Бакастової.

"Я дуже хочу подякувати дівчатам, насправді. Після всього того, через що ми пройшли за ці два з половиною роки... Ви вірите взагалі? Це найсильніші, найдобріші і найкласніші дівчата, що я знаю у моєму житті. Я дуже вдячна, що вони повірили. Бо нічого б цього не сталося, якби вони не вірили в мене сьогодні. В останньому бою, коли я повертаюся і бачу, як вони на мене дивляться чи Аліна підходить... Це велика команда, і це щось неймовірне", – зворушливо і емоційно зізналась Ольга.

"Останній бій я просто фехтувала, перед цими Олімпійськими іграми я собі сказала, що буду ними просто насолоджуватись. І я насолоджувалась. Щось виходило, а щось ні, але я просто перла туди – була не була! А що робити? Срібло вже є, і тепер ми можемо зробити щось неймовірне і будучи на 17-му місці в рейтингу на початку кваліфікації, виграти Олімпіаду", – розповіла Харлан.

І кожна з цих героїчних дівчат пожертвовала чимось заради паризького "золота" – родиною, часом, здоров'ям. Адже майже напевно Ольга завершила б виступи, якби досягла свого особистого "золота" три роки тому у Токіо, і зосередилась на своєму особистому житті з коханим, італійським фехтувальником Луїджі Самеле.

Після вильоту у першому ж бою Олімпіади-2020 Харлан довелося пройти через важку душевну травму, вона змушена була зробити перерву, але повернулася у найтяжчий момент для України. Вона вела свою боротьбу з Росією, називаючи вбивці вбивцями і не потискаючи руки ворогу, за що наривалась на дискваліфікацію на чемпіонаті світу і ризикувала не відібратись на Ігри-2024.

Але мужність і сміливість Харлан надихали не тільки українців. На Олімпіаді в Парижі до неї шикуються черги з журналістів з найвідоміших і найвпливовіших видань світу, серед яких The New York Times і Guardian. Ольга неймовірно популярна навіть в Японії, як розповів нам одним з представників їхній ЗМІ.

Аліна Комащук після повномасштабного вторгнення взагалі вирішила піти зі спорту, переїхала до Іспанії і почала свій шлях у сфері IT, щоб мати змогу і утримувати себе, й донатити ЗСУ.

"Починається війна, думки змінилися, спорт став неважливим для мене, я взагалі не розуміла, як під час війни можна фехтувати. Я пішла навчатись в IT-сферу, щоб знайти змогу заробляти десь в іншому місці і планувати своє життя. І я була налаштована категорично, що не хочу більше змагатись, що я втомилася, в принципі, від спорту. А ще, коли йде війна, це дуже складно. Я не розуміла, чи буде у нас взагалі спорт. Думки страшні, усі в новинах", – розповідала нам Аліна.

Олена Кравацька примудряється поєднувати роль успішної спортсменки і мами, але, звісно її сердце не на місці, а думки зовсім не про нагороди, коли вона за тисячі кілометрів від Одеси і її дитини, по якій Росія масово запускає ракети і безпілотники. Тому на час Олімпіади довелося перевезти сина на захід України.

Наймолодшій у команді Юлії Бакастовій взагалі було 12 років, коли у 2008 році у Пекині Харлан вперше стала олімпійською чемпіонкою, а тепер вона також стала частиною історії, хоч довелося залишити Київ і рідних людей, адже в ці воєнні роки команда тренується в Італії.

Але все те, через що пройшли ці мужні дівчата, об'єднало їх у єдине ціле. Дивлячись після змагань на обличчя українок, було помітно, якою ціною їм далась ця перемога: схудлі, втомлені, але у той самий час незламні, щасливі і нероздільні.

"Звісно, я виходила з думкою: "В мене є команда". Допомагала морально для Олі, подумки була з нею у вирішальному поєдинку: тримаю за руку, заспокоюю. Насправді те, що робиться за тобою, за спиною, ці емоції передаються. Я впевнена, коли ти спокійний – на доріжці також спокійно. Тому я стояла і говорила: "Неважливо що, неважливо як – просто роби це для себе. Фехтуй так, як ти можеш", – сказала Комащук.

І через 16 років після того історичного "золота" Пекіну Ольга Харлан знову зробила Україну найкращою, здобувши свою шосту нагороду на Олімпійських іграх – більше немає ні у кого.

І хотілося, щоб такі героїчні подвиги Ольги оцінили і на Батьківщині. І не тільки керівництво та чиновники, а й звичайні люди, вболівальники. Бо коли журналіст Le Monde поцікавився, хто більш популярний у нашій країні – Харлан чи лідери футбольної збірної, я чесно відповіла, що все ж таки футболісти.

Але додала, що тепер все має змінитись. І цього дійсно хочеться, адже наразі жоден з гравців головної команди не зробив для України і заради України стільки, скільки Харлан. А про характер і волю до перемоги я взагалі мовчу...