"Там є щури". Магучіх – про найкраще місто для кохання, ідеал українки та чого не треба робити в Парижі
Париж став справді знаковим місцем для відомої української стрибунки у висоту Ярослави Магучіх, адже влітку вона встановила там світовий рекорд і виграла свої перші Олімпійські ігри. І хоч атлетка не встигла відвідати у столиці Франції жодного музею, повернулася додому справді відомою – в Україні її нарешті почали впізнавати перехожі.
У розмові з OBOZ.UA олімпійська чемпіонка пройшла бліц, пов'язаний із Парижем, де здобула свої найгучніші перемоги.
– З чого починається Париж?
– З Ейфелевої вежі (посміхається). Насправді Париж запам'ятається, тому що там я встановила світовий рекорд і виборола своє перше "золото" Олімпійських ігор, тому це місто назавжди залишиться у моєму серці.
– Є відомий вислів: "Побачити Париж та померти!" А у вашому випадку – побачити Париж і... ?
– Побачити Париж і все ж таки відвідати місцеві музеї (сміється). Бо я знову в них так і не потрапила. Але розумію, що це вже станеться потім, коли буде ще одна відпустка. Тоді я вже приїду і все подивлюсь.
– Що обов'язково треба зробити в Парижі?
– Поїсти круасанів і випити смачної кави. Але знайти таке кафе, де круасани справді смачні. Я тут орієнтуюсь на відгуки парижан і знайшла одне таке місце в центрі.
– Що ніколи не зробили б або не радили робити в Парижі?
– У мене немає якихось табу. В Парижі можна робити все, але обережно, тому що там є щури.
– Кажуть, що Париж – це свято, яке завжди з тобою. А що для вас справжнє свято?
– Ну, для мене свято – це Олімпійські ігри, тому що я власне налаштовувалась на них, як на свято спорту. І, в принципі, воно так і є. Адже ми стрибаємо, а люди, які не цікавились спортом до цього, приходять і купують квитки, щоб подивитися шоу.
– Якби я не виграла Олімпійські ігри в Парижі, я б...
– Я б дуже засмутилася.
– Якби в Парижі я не встановила світовий рекорд, я б...
– Я б готувалась до Олімпійських ігор далі.
– Якби я мешкала в Парижі, я б була...
– Парижанкою (сміється). Навіть не знаю. Мабуть, так само була б спортсменкою. Так само.
– А якимось митцем не хотіли б стати?
– Ні. Спорт є, кар'єра вже є, то й не хочеться нічого змінювати. Тільки пробувати можна трішки для себе.
– Кажуть, жодна поважаюча себе парижанка не стане переходити дорогу на бульварі Сен-Жермен по білій "зебрі" на зелене світло, а дочекається щільного потоку машин і кинеться навпростець, знаючи, що ризикує, але привертає до себе увагу. А як ви?
– Ні, я переходжу дорогу тільки на зелене світло (посміхається). Тому що це наша безпека! Пішохід теж повинен стежити за правилами дорожнього руху. Але насправді зараз, у такі важки часи, безпека – це коли буде мирне небо над головою і не будуть літаки ракети. Це вже буде безпека.
– А що для вас ризик? Що такого ризикованого можете зробити?
– Та багато чого. Дуже хочеться стрибнути з парашутом, джампінг зробити з мосту. І думаю, що це все буде, але вже після закінчення кар'єри, тому що мені вистачає цього адреналіну, вистачає цього, я б сказала, кайфу від спорту, тому це все можна пробувати після.
– На Ейфелеву вежу пішки?
– Чому б ні? Але поки що ходила тільки навколо неї.
– Кажуть, що коли Богу сумно або нудно, то він відчиняє вікно і дивиться на паризькі бульвари. А коли вам сумно?
– Коли сумно, я вмикаю музику, слухаю і прибираю.
– А нудно взагалі буває?
– Та ні. Треба просто знайти себе й розвиватися. Коли нудно – розгорнув книжку та почитав або подивися якийсь ролик на YouTube. І вже тобі не нудно.
– Париж називають містом кохання. Чи погоджуєтесь і де для вас таке місто?
– Мені здається, я читала, що Париж уже не таке популярне місто для кохання, його випередив один із Гавайських островів. Але насправді там, де є поруч із тобою любляча людина, там і місто кохання.
А місто мого серця, звичайно, Дніпро. Тому що я там народилась, жила, зростала і зараз чекаю, коли можу повернутися туди завдяки нашим. Складно.
– Париж – це не місто, де змінюють літак, а місто, де змінюють життя? А яке місто змінило ваше життя?
– Насправді Париж частково теж є таким містом, тому світовий рекорд і перемога на Олімпіаді дали мені поштовх і відкрили більше можливостей. І багато людей стало мене впізнавати. Нарешті мене в Україні впізнають перехожі! Я дуже рада цьому. Тому Париж став такою часточкою популяризації спорту в Україні (посміхається).
– Кажуть, що ідеал парижанина – сидіти за столиком на тротуарі перед потоком незнайомих осіб. А який ідеал українки?
– Чесно кажучи, зараз, коли йде багато інтерв'ю і зйомок, мені вже хочеться просто спокійно посидіти вдома, попити кави, порозмовляти з сестрою. І природа – найкласніше та найідеальніше місце, де можна відпочити, насолодитися самою природою і відновити сили.
Раніше OBOZ.UA розповідав, який вигляд в юності мала Ярослава Магучіх.
Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!