Обличчя на Марсі запустило теорію змови, але наукове пояснення не зробило його менш дивним: історія загадкового фото
Фото поверхні Марса, зроблене космічним апаратом NASA Viking-1 ще у 1976 році, свого часу стало сенсацією і змусило людей спекулювати на тему баз іншопланетян на Червоній планеті. Адже на ньому розгледіли риси справжнього людського обличчя. Коли учені пояснили, чому так сталося, вони, як виявилось, наблизились також до розгадки появи мистецтва живопису.
Про те, що пов’язує між собою ці дві події, написало видання Inverse. А поєднує їх між собою такий психологічний феномен, як парейдолія.
Що таке парейдолія
Парейдолією називають такий тип зорової (і не тільки) ілюзії, коли ми починаємо бачити в одному об’єкті чи сукупності об’єктів риси чогось зовсім іншого. Найпростіший приклад – це гра із хмарами, коли ви дивитесь у небо і бачите у хмарині обриси різних об’єктів. Це можуть бути тварини, предмети, людські фігури, тощо. Зрозуміло, що ніякий Мікі Маус на самокаті і з гітарою в руках над вами не пропливає. Але ваш мозок із випадкових форм складає щось для себе знайоме.
Нерідко цей феномен змушує нас бачити саме риси живих створінь – фігури людей чи тварин. Вчені пояснюють це тим, що давні люди, здатні бачити такі фігури навіть там, де їх нема, частіше уникали небезпеки. Вони тікали навіть від уявного ведмедя, тому рідше ставали жертвою справжнього. Так психологічних феномен закріпився у популяції.
Що ж насправді вдалось помітити на Марсі?
Фото 1976 року, на якому освітлені та затемнені ділянки справді формують фігуру, схожу на людське обличчя, наполовину сховане в тіні, зафіксувало марсіанську гору. Це змусило любителів теорій змов фантазувати на тему, що насправді це була рукотворна скульптура, залишена представниками позаземної цивілізації. За різними припущеннями, це могло бути кам’яне зображення або навіть останки якогось гіганта. Але причина полягала зовсім в іншому.
Встановлена на Viking-1 апаратура робила знімки із досить низької роздільною здатністю. Саме тому деталізація рельєфу гори залишала бажати кращого. Коли пізніше цю ж ділянку сфотографували за допомогою більш досконалої апаратури, виявилось, що нічого навіть подібного на людину там нема. Це просто гора із прямокутною основою і кількома розщелинами. Якщо ретельно придивитись, на ній справді можна розгледіти сукупність форм, які нагадують форму ока, але не більше.
А до чого ж тут живопис?
Нещодавнє дослідження, опубліковане в Кембриджському археологічному журналі, показало, що парейдолія, яка змусила нас розгледіти обличчя на Марсі, можливо, стала джерелом натхнення для перших живописних творів, які прадавні люди лишали на стінах печер. Археологиня Іззі Вішер з колегами вивчала палеолітичні малюнки в печерах на півночі Іспанії. Деяким з них аж по 40 000 років. І з’ясувалось, що вони нерідко включають природні особливості стін самої печери у зображених на них формах.
Пояснення цього звучить так: люди дивились на простір навколо себе у мерехтливому світлі багаття і виступ стіни та тінь, яку він відкидав, здавався їм спиною бізона. І це могло надихати їх на те, щоби домалювати, наприклад, решту тварини.
"Проте, хоча наше дослідження показало, що парейдолія справді мала певний вплив на печерних художників, це було не завжди так, що дало нам захоплююче уявлення про творчість цих ранніх художників", — йдеться у заяві Вішер. Вона припустила, що це мистецтво частиною "творчого діалогу" зі стінами печери. Прадавні люди черпали у її формах, тріщинах, вигинах і заглибленнях натхнення для творчості. І згодом із цих творчих експериментів постав увесь живопис.
Раніше OBOZREVATEL розповідав про відкриття, яке переконало вчених, що люди почали займатись ремеслами і мислити творчо ще до того, як розвинулись до виду Homo sapiens.
Підписуйтесь на канали OBOZREVATEL в Telegram і Viber, щоб бути в курсі останніх подій.