Касьянов: ми переможемо армію Путіна, якщо зробимо роботу над помилками. Інтерв'ю

У Кремлі не планують припиняти війну проти України та відступати. Агресор планомірно йде до своєї мети. Але українська армія вже довела, що сильніша за російську "другу армію світу". Щоб перемогти, необхідно зробити "роботу над помилками" та покарати воєначальників, які ухвалюють злочинні рішення.

Збройним силам немає потреби виходити на державний кордон, щоб контролювати його. Натомість ЗСУ варто активно застосовувати засоби розвідки, щоб бути в курсі кожного кроку противника.

Таку думку в ексклюзивному коментарі OBOZREVATEL висловив громадський активіст і волонтер Юрій Касьянов.

– З'явилася інформація про те, що на півночі Житомирської, Київської та Рівненської областей запроваджуються обмеження. Там цивільним заборонено наближатися до кордону ближче ніж на кілометр, окрім територій населених пунктів. Як думаєте, із чим це пов'язано?

– Я не голова Держприкордонслужби, не командувач Територіальної оборони або Збройних сил, тому можу тільки припускати. Я думаю, таке рішення ухвалено, бо у нас війна. У зв'язку з тим, що Білорусь щодо нас є державою-агресором, надавши свою територію для російських військ, аеродроми для їхніх літаків та проводить "заходи" по всій лінії кордону, з нашого боку теж має щось проводитись і контролюватись.

Саме тому, мабуть, і обмежено відвідування цих місць цивільними людьми, які не залучені до заходів контролю кордону тощо. Думаю, загалом це потреба, яка не надто обмежує права громадян. В умовах війни ми й так обмежені у своїх правах.

– З огляду на військову допомогу, яку отримує наша армія, як ви розглядаєте перспективи відновлення повного контролю за державним кордоном?

– Контроль за державним кордоном буває різних видів. Можна поставити якусь стіну на кшталт стіни Яценюка, через яку ані заєць, ані козуля не пробіжить, ані людина просто так не перелізе. Але водночас це не захист від танкових колон противника, це захист від порушення кордону за допомогою вертольотів і літаків.

Тому стіна – не вихід, так само, як і протитанковий рів уздовж кордону. Це річ дорога, але малоефективна, тому що в будь-якому місці через рів можна перекинути місток або просто його скопати, і вся техніка пройде.

Я думаю, що контроль державного кордону – це, насамперед, контроль засобами розвідки, щоб противник раптово не підійшов, засобами агентурної розвідки – потрібно знати, що противник замишляє з того боку, де концентрує війська.

Ми маємо це знати, щоб оперативно реагувати. Тому що ми не можемо, і, напевно, жодна країна не може, тримати вздовж кордону у стані готовності купу військ, закопати танки, артилерію та чекати, що раптом буде війна. Це дуже дорого. У нас немає стільки військ, скільки б озброєнь ми не отримували.

Насамперед озброєння потрібні не на кордоні, а в зоні активних бойових дій.

– Більшість розуміє контроль за кордоном як вихід наших військових на кордон.

– Не треба виходити на кордон і стояти на кордоні з автоматами напоготові, чекати на ворожого солдата. Це неправильно. Кордон можна контролювати зброєю на великій відстані, мінометами, встановити кулеметні гнізда вздовж доріг. Наприклад, якби були прикриті шляхи з боку Чорнобильського заповідника, ворог би там не пройшов, бо там лісиста місцевість. Якби там як прикриття залишили 200-300 бійців із хорошими засобами ураження, з кулеметами, гранатометами, то противнику було б дуже важко пройти. Хіба що випалити весь ліс у Чорнобильській зоні.

Тому не треба виходити на кордон, це безглуздо. Противник знатиме, що ми стоїмо на кордоні, і стрілятиме саме по цих місцях. Потрібно мати хорошу розвідку і знати, що, якщо противник виходить до кордону, якщо підтягнулася колона, значить, туди повинні бути спрямовані зусилля з ураження колони, щоб, щойно вона залізе на наш бік, ми її – бац! – і накрили. Залетів літак на наш бік, ми його – бац! – і збили.

Краще мати більше засобів розвідки, ніж засобів ураження літаків, танків тощо. Якщо ти знаєш, що замишляє противник, можна маневрувати силами та засобами на своєму боці і, як кажуть військові, купірувати цю проблему.

– Секретар радбезу Росії Патрушев заявив, що "спецоперація" в Україні йде за планом, "ми не женемося за строками". Що стоїть за цією заявою? Це готовність агресора до затяжної війни чи готовність до відступу?

– За цією заявою стоїть Росія, Кремль, зла сила. Минуло три місяці з початку так званої спеціальної військової операції, і там надумали пояснити, чому досі вони не вирішили своїх завдань. Мовляв, ми нікуди не поспішаємо.

Насправді у цих словах Патрушева є подвійне значення. Перше – думаю, це сигнал людям усередині Росії і так званим елітам, і сигнал поза Росією про те, що, якщо Путін загнеться, є такий Патрушев, серйозний дядько, який не дасть померти справі "великого фюрера". Адже багато говорять про те, що Путін хворий, що його чекає операція тощо.

Такий посил дає не лише Патрушев. Намагається і Медведєв.

– Тобто Патрушев уже готується до зміни влади у Росії?

– Не так готується до зміни влади, як показує, що політика Кремля не зміниться, якщо раптом зміниться влада.

Друге – дійсно, вони не збираються відступати. Вони планомірно йдуть до своєї мети. І ми, безперечно, маємо це враховувати.

На жаль, ура-патріотична риторика, яка в нашій державі взяла гору в останні три місяці... Багато в чому це, звичайно, виправдано, ми маємо триматися...

– Піднімати моральний дух людей.

– Так, звичайно. Але іноді це має очевидні перегини. Ми говоримо тільки про наші перемоги, але не говоримо про поразки, і цим самим поразкам ми даємо можливість існувати.

Поразки завжди є і будуть, помилки є і будуть, але краще робити висновки з цих поразок та помилок і карати винних. Треба, щоб це розголошувалося.

У нас є лише герої, але ми не бачимо тих, хто ухвалював безглузді або навіть злочинні рішення, які призвели до численних жертв серед військовослужбовців. А такі випадки є.

Наприклад, обстріли казарм. Останній випадок на Десні, про який говорив президент. Що, до цього не було влучань у казарми – в Одеській області, Дніпропетровській області, Запорізькій області, Львівській області, на Яворові? Там скрізь було. Жодного висновку не було зроблено, жодна свол*та не покарана. Ми втрачаємо людей на рівному місці. Які тихо сплять у своїх ліжках – і прилітає ракета.

Як би не говорили про "русню", "звірячий оскал" і так далі... Ми любимо уявляти їх дурними і тупими, на наше щастя, такі там теж є, але вони зробили висновки і забрали війська з-під Києва, тому що зрозуміли, що вони не впораються. Отримавши по зубах, вони не стали упиратися, а просто пішли, щоб сконцентруватися в одному місці.

Нам треба розуміти, що ми також робимо помилки. Ми маємо втрати від дружнього вогню. Через нестачу управління артилерією чи розвідки влучають по наших людях. І це правда. Чому ніхто не покараний? У нас є втрати нашої авіації через власні засоби ППО, і ніхто не покараний, не зроблено висновків. Ці люди, як і раніше, обіймають свої посади, отримують свою зарплату, вони, як і раніше, герої і сидять у своїх штабах.

Ось у цьому проблема, а не в словах Патрушева. Ми можемо перемогти цю ср*ну армію – "першу армію Європи", "другу армію світу". Ми це довели. Але ми повинні також вміти працювати над помилками, і тоді такі мерзотники, як Патрушев, узагалі перестануть носа висовувати, боятимуться, що здохне Путін, і їм тоді доведеться дуже нелегко.

Це не поразницькі настрої, це заклик до роботи над помилками. Щоб люди, які припускаються таких помилок, нарешті, втратили свої погони, звання і були відсторонені від керівництва військами. Ті, хто постійно засовує людей до казарм, хто ухвалює неправильні управлінські рішення раз у раз, із місяця в місяць. Їх треба усувати. Крапка.