Відео дня
Тука: Путіну не потрібна Україна. Чого він насправді хоче і коли закінчиться війна? Інтерв'ю
Незважаючи на те, що зараз практично вся Луганська область окупована російськими військами, а регулярні частини армії Білорусі можуть вторгнутися в нашу країну, Збройні сили України мають можливість давати відсіч ворогові. Можливості зростуть, щойно Україна отримає військову допомогу союзників у повному обсязі.
Президент країни-агресора Володимир Путін у ході цієї війни не має на меті приєднання України до РФ. Йому потрібна дефрагментація нашої країни, поділ її на окремі "народні республіки" і, врешті-решт, знищення. Розраховувати на швидке закінчення війни не варто.
Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZREVATEL висловив ексзаступник міністра з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб Георгій Тука.
– Згідно з висновками американського Інституту вивчення війни, Росія взяла під контроль понад 95% Луганської області. Водночас голова Луганської ОВА Сергій Гайдай заявив, що відступ ЗСУ у цьому регіоні пов'язаний виключно з доцільністю, а можливість звільнити території з'явиться після надходження ЗСУ тяжкого озброєння. Чи вважаєте ви, що є небезпека, що Україна втратить Луганську, а ще й Донецьку області?
– На жаль, це я не відкидаю. Дійсно, вивчаючи карту та перебіг боїв, я не бачу особливого сенсу триматися за два населених пункти, які залишилися в Луганській області – Сєвєродонецьк та Лисичанськ, наражаючи захисників цих міст на ризик опинитися в оперативному оточенні.
Те, що нам потрібно накопичувати важке озброєння, – так, я згоден. Справді, поки що, на жаль, нам його не вистачає. Втрачено багато часу. Ми мали можливість займатися цим набагато раніше, не чекаючи такого розвитку подій.
Я згоден і з Інститутом, і з Гайдаєм – їхні заяви не суперечать одна одній.
Щодо Донецької області, то там ситуація більш оптимістична, хоча теж дуже непроста. Ворог намагається перерізати Бахмутську трасу, частково це вже вдається. На деяких ділянках вони можуть її обстрілювати, що ускладнює пересування транспорту, відповідно, страждає логістика.
Якщо виникне загроза оперативного оточення, я вважаю, що насамперед нам треба берегти особовий склад, який має колосальний бойовий досвід.
– Навіщо Путіну ці адміністративні кордони Луганської та Донецької областей? Маючи повномасштабне вторгнення, яка різниця, на які адміністративні межі виходити?
– Формально Путін продовжує наполягати на тому, що збройні сили, які атакують Україну, – це "союзні" війська, маючи на увазі, що Росія є союзником "ДНР" та "ЛНР". РФ офіційно визнала ці квазіреспубліки у межах адміністративних областей.
Водночас це абсолютно не означає, що Росія готова зупинитися на цих рубежах. Вони рухатимуться доти, доки ми їх не зупинимо. Це підтверджують події і в Харківській області, Запорізькій та Херсонській.
– Лукашенко вже створює нове південне оперативне командування, пояснюючи це тим, що боїться нападу на Білорусь України. Як ви вважаєте, чи він піде відвертою великою війною на нашу країну?
– Мені хотілося б вірити, що хоч одна звивина у цього старого маразматика ще залишилася, інстинкт самозбереження все-таки візьме гору і він не накаже своїм збройним силам розпочати наступ на нашу державу. Водночас відкидати таку можливість не можна. Тому нам треба бути готовими до негативного розвитку подій.
– Якщо Лукашенко ухвалить таке рішення, наскільки це погіршить ситуацію на фронті, зокрема на півночі нашої країни?
– У нас достатньо сил, щоби дати відсіч. Але такі дії з боку Лукашенка змушують керівництво наших Збройних сил на кордоні з Білоруссю тримати частину військ, в той час як вони могли б бути використані для відбиття атак на тому самому південному чи східному напрямку.
Нас фактично змушують розподіляти наші Збройні сили, не даючи змоги сконцентрувати їх на якомусь одному напрямку.
– І щодо термінів. Цікаву заяву зробили у Головному управлінні розвідки Міноборони України. Там назвали дати, які можуть стати ключовими для агресора. Перша – 11 вересня, єдиний день голосування в РФ, до якої можуть приурочити псевдореферендуми в Україні, друга – 7 жовтня, 70-річчя Путіна, коли диктатору захочуть подарувати якийсь подарунок – перемоги на фронті. Ви погоджуєтеся з такими оцінками?
– Напевно, я був одним із перших публічних політиків, який заявив, що бравурні доповіді про те, що до кінця літа ми переможемо, неприпустимі. Я одразу заявив, що це надовго. Я не бачу жодних підстав прив'язуватись до якихось дат. Ми вже щось прив'язували до 9 травня.
На мою думку, стратегія Росії полягає в тому, щоб взяти під контроль Донецьку та Луганську області. Щодо Луганської питання практично закрите, але багато в чому це залежить від наших здібностей давати відсіч.
Не слід забувати, що практично окупована частина Херсонської, Миколаївської та Запорізької областей. Там готується проведення квазіреферендумів. Це буде сигналом до того, що у цих регіонах повторюється такий самий сценарій, як був реалізований у Донецькій та Луганській областях, коли на частині територій провели "референдуми", а на підставі їхніх результатів обігравали визнання цих квазідержав.
Після того, як росіяни налагодять на окупованих територіях діяльність своїх військових комендатур, військово-цивільних адміністрацій, коли вони формально проведуть референдуми, вони будуть готові до початку якогось діалогу.
– Виходячи з того, що вони роблять, можна зробити висновок, що Путіну фактично не потрібне приєднання України до Росії, йому просто потрібна дефрагментація, руйнація нашої держави?
– Так, цілком правильно. У розрахунку на те, що, зазнавши такої і економічної, і політичної кризи, врешті-решт країна не витримає, почнуться дезінтеграційні процеси всередині України, зокрема й процеси, які підштовхуватимуться безпосередньо Росією, щоб, можливо, навіть не використовуючи озброєння, створювати "народні республіки", які поступово б зверталися або до Росії, або до визнаних Росією "ЛНР" і "ДНР" з проханням про приєднання.
– Ми всі покладаємо дуже великі надії на військову допомогу від наших союзників, яка, на жаль, надходить не так швидко, як нам би хотілося. Але також говорять про те, що ресурс Путіна фактично безмежний, зокрема людський ресурс, враховуючи розміри країни-агресора. Чи слід нам бути оптимістами щодо військової допомоги? Коли вона прийде повною мірою, чи ми можемо переламати ситуацію у війні?
– Так, я в це вірю. На сьогоднішній день немає підстав у цьому сумніватися. Водночас треба тверезо оцінювати ситуацію та розуміти, що навіть після отримання військової допомоги в повному обсязі досягти бліцкригу зі звільнення окупованих Росією територій не вдасться.
У будь-якому разі війна буде тривалою та кривавою.