Володимир В'ятрович, Сергій Кокін

28 травня на «Обозревателе» відбулась прес-конференція на тему: «Голодомор в Україні: політико-правові аспекти відповідальності».

У прес-конференції взяли участь:

-директор архіву Служби безпеки України Володимир В’ятрович;

-заступник директора архіву Служби безпеки України Сергій Кокін.

Володимир В ’ ятрович : В першу чергу, хотілося б зазначити, що вихід на юридичний рівень в оцінці Голодомору є абсолютно логічним, логічним наступним етапом в оцінці Голодомору загалом. За попередні роки істориками було проведено дуже велику дослідницьку роботу і дано відповідну історичну оцінку Голодомору, доведено його геноцидну суть. Наступним кроком стало політичне рішення українського парламенту щодо визнання Голодомору як геноциду, і політичне рішення парламентів цілого ряду країн світу, які підтримали трактування Голодомору як геноциду.

Очевидно, що завершальною в оцінці Голодомору має бути юридична оцінка. Першим кроком такої юридичної оцінки є відкриття кримінальної справи.

Щодо того, які документи можуть бути використані. Це матеріали як нашого архіву, які були опубліковані ще два роки тому, та багато інших документів із партійних архівів, які містяться в Україні – Центральний державний архів громадських організацій України і величезна кількість свідчень очевидців і постраждалих людей в роки Голодомору.

«Обозреватель»: Йдеться лише про архіви, що знаходяться на території України?

Наразі ми можемо впевнено говорити лише про архіви, які знаходяться на території України, так як ми ними розпоряджаємося і маємо повний доступ до них. Хоча з нашого боку були неодноразові спроби звернутися до керівництва Російської Федерації для того, щоб отримати документи з російських архівів, в першу чергу, архіву ФСБ і архіву Президента. Ми переконані, що значний масив матеріалів, які стосуються цієї проблематики, міститься саме в цих архівах. Хоча я переконаний, що вже ті документи, які є сьогодні в українських архівах, - їх є абсолютно достатньо, щоб давати однозначну оцінку цим подіям як геноциду.

«Обозреватель»: Яка ймовірність того, що архіви ФСБ будуть доступні для наших фахівців?

Поки що важко сказати. Російська сторона доволі специфічно відгукнулась на наші ініціативи, почавши самостійно публікувати документи, які стосуються Голодомору в Україні. Відповідно, було про анонсовано, що найближчим часом з’явиться чотиритомник документів, які б мали, на думку російських істориків, а напевно, радше, політиків, довести відсутність якоїсь особливої специфіки України.

Попри якісь інтерпретації цих документів, які, очевидно, будуть, важливим є сам факт того, що ці документи з’являться. Вони можуть бути використані, зокрема, і українськими дослідниками.

Якщо говорити про можливість наших істориків безпосередньо працювати в цих архівах, то поки що ця можливість, на жаль, виглядає ілюзорною, тому що на більшість наших запитів відповідь звучить наступним чином: «вивчайте опубліковані документи в такій-то літературі». Проблема навіть не в тому, що є якийсь обмежений доступ для українських істориків до цих архівів. По суті, обмеженим є доступ навіть для росі2ських істориків до цих архівів.

«Обозреватель»: Ви кажете, що навіть на основі архівних документів, наявних в Україні, можна уже довести провину окремих осіб. Йдеться саме про звинувачення окремих осіб?

Йдеться про відкриття кримінальної справи за фактом злочину. Хто конкретно буде притягнутий до відповідальності за цією справою, - це буде до слідчих за результатами слідства. Ми, як історики, на основі наших документів, підготували свій список людей, яких, на нашу думку, аргументовано можна назвати людьми, причетними до організації Голодомору в Україні. Це найвище керівництво КПУ, ГПУ, люди, які безпосередньо підписували розпорядчі документи, що були інструментами реалізації Голодомору, а також люди, які підписували численні вироки проти усіх засуджених у роки Голодомору у 1932-33 роках.

На сьогодні цей список становить 136 осіб. Це однозначно не повний список. Мова йде виключно про ті документи, які містяться в Державному архіві СБУ. Реально величезний масив матеріалів міститься в колишньому партійному архіві і за межами України.

Сергій Кокін : Повертаючись до першого питання, я хочу сказати, що на сьогодні цілком достатньо тієї документації, архівної бази, яка є в Україні. За останні роки вийшли збірники документів не тільки в Києві, але й у майже кожному регіоні України, які постраждали від Голодомору. Показані документи, представлені у державних обласних архівах. Вони утворюють величезну документальну базу.

Крім того, активно працювали експедиції, які збирали усні свідчення. Зібраний колосальний банк даних усних свідчень від початку 1990-х років. Ми побачили, наприклад, на досвіді проведення своєї виставки «Розсекречена пам'ять», що документи нашого архіву повністю поєднуються із свідченнями людей, які приходили, шукали місцевості, які були їм знайомі. Коли співпадали всі ці дані, то виникала об’єктивна картина Голодомору.

Тобто є усна історія, зафіксована дослідниками, і є документальна історія, архівна. Тому першим кроком буде створення реєстру найбільш доказових документів, з цього треба буде починати. Тут можуть бути і документи, які зараз оприлюднюються Російською Федерацією, бо, як кажуть наші історики, вони ще нічого не доводять – вони показують той період, ту картину, яка була по всьому Радянському Союзу, але вони не спростовують докази української сторони щодо специфіки України. А специфіка Україна полягала не тільки в тому, що проводилась якась інша, відмінна соціально-економічна політика. Відмінність України в тому, що це була національна республіка, найбільша по економічному потенціалу, по традиціям визвольної боротьби, державотворення. І тому це було небезпечно з точки зору імперського центру.

І тому комплекс архівних документів з соціально-економічної історії має поєднуватися з комплексом документів з питань національно-культурної політики союзного центру щодо України у цей період і навіть у більш широкий період. Бо Голодомор – це репресія в чистому вигляді. А треба ще подивитися причини, які спонукали Сталіна до проведення такої колосальної репресивної акції стосовно українського народу, і серед цих причин ми побачимо спротив тоталітаризму, який чинило українське суспільство, селянство, інтелігенція і т.д. В комплексі цієї репресивної політики ставлення режиму ми чітко побачимо причини, перебіг Голодомору і його важкі наслідки. Все тоді буде зрозуміли і складеться у якусь картину.

УТР: Які можливі наслідки цієї історії, якщо усі винуватці мертві?

Володимир В’ятрович: Я думаю, найважливішим юридичним наслідком цієї справи буде, в першу чергу, юридичне оформлення усієї доказової бази, яка зібрана за більше як десять років і юридичний висновок суду про те, що це був злочин геноциду проти українського народу.

«Українські новини»: Як ця справа вплине на відносини України з Росією?

Володимир В’ятрович: Я вважаю, що в даному випадку вона не повинна вплинути на відносини України із будь-якою державою, тому що мова йде про злочини радянського тоталітаризму, і наскільки я розумію, на політичному рівні жодна держава не готова взяти на себе відповідальність чи якусь причетність до злочинів тоталітарного режиму. Чому же питання зараз надмірно політизується в Україні, чому це представляється як антиросійський вихід – мені важко на це питання відповісти. Коли ми даємо власні оцінки історії, це чомусь викликає спротив у російської влади, яка вважає, що таким чином ми десь переоцінюємо свою історію, переоцінюємо історію Росії, значення, місце і роль Росії в українській історії. Я думаю, що українці мають право дивитися на свою історію власними очима і не зважати на те, як це буде сприйнято десь поза межами України.

Читайте також:

За Голодомор будут судить 136 мертвецов

Обнаружены новые факты о ''зачистке'' Украины от поляков

Дивіться відеосюжети за наслідками прес-конференції:

Для оценки Голодомора документов достаточно

136 мертвецов обвинят в Голодоморе

Неопубликованые документы украино-польского конфликта могут шокировать

Реакция России на оценку Голодомора никого не интересует