Тарас Березовець, Віталій Бала

29 травня на «Обозревателе» відбулась прес-конференція на тему: «Референдум по Конституції Віктора Ющенка: шлях до абсолютизму чи реальне народовладдя?»

Видео дня

У прес-конференції взяли участь:

-директор Агентства моделювання ситуацій Віталій Бала;

-голова консалтингової групи «Політтех» Тарас Березовець.

Тарас Березовець: Віктор Андрійович вже оголосив про свій намір провести загальнонаціональний референдум, а право ініціювати такий референдум у Президента насправді є. В разі, як оговорився Президент, Партія регіонів і БЮТ дійдуть консенсусу стосовно тексту нової Конституції і відповідно внесення змін до Основного Закону, і у випадку, як вважає Президент, утворення коаліція на базі цих двох політичних сил.

Це не є секретом – ми всі читаємо Інтернет, і інформація стосовно переговорів між різними фракціями постійно циркулює. При тому зрозуміло, що наразі не йдеться про формат коаліції 1+1, а радше про формат коаліції 3+1. Це нинішні три фракції, які входять до складу парламентської коаліції – БЮТ, більша частина НУ-НС, Блок Литвина і ПР. Комуністам сам Бог велів залишатись в опозиції.

Що стосується президентської Конституції. Я точно знаю з достовірних джерел, що текст писався настільки поспіхом, фінальна редакція тексту складалася вже фактично в ніч перед тим, як Ющенко мав презентувати її у Верховній Раді. Цікаве запитання: що заважало Президенту Ющенку чотири роки його президентства внести, обговорити проект Конституції? Тим більше, що існувала Національна конституційна рада, що складалася з понад ста науковців, експертів, політиків. Що заважало шанованій публіці підготувати справді узгоджений з усіма фракціями текст? Коли Президент вносив проект, це виглядало настільки несерйозно… Які там триста голосів? Там максимум можна було говорити про 11 голосів групи «Єдиний Центр» - ті, хто на той момент міг беззастережно підтримати цей текст. А зараз навіть і того вже нема.

І зараз Президент, фактично маючи на своєму боці лише групу «За Україну» В’ячеслава Кириленка, вести будь-які розмови… Тим більше, що навіть пройшовши процедуру всенародного затвердження, ця Конституція все одно має бути ухвалена в парламенті.

На що розраховує Президент? Уявімо, що терміново проводиться референдум – це відбудеться не раніше, ніж в липні. Гіпотетично, що більшість підтримає цей проект. Але ж далі конституційна процедура дуже чітка і консервативна: вона прописує, що на двох сесіях Верховна Рада має затвердити текст цієї Конституції. Шансів – нуль. Тоді виникає питання: навіщо все це ініціюється?

Це є такий політичний заповіт Віктора Андрійовича. А Віра Іванівна Ульянченко зараз, мені здається, більше виконує не роль глави Секретаріату Президента, а роль глави похоронної команди, яка з почестями має придати землі бренное тело Віктора Андрійовича Ющенка, щоб він запам’ятався і увійшов в історію хоч з якимось позитивом.

Віталій Бала: Я б так категорично не говорив з приводу «похоронної команди» чи процесії. Я вважаю, що насправді мова йде про почесну політичну пенсію. В цьому сенсі я погоджуюсь з Тарасом.

Як на мене, ситуація виглядає досить комічною в зв’язку з тим, що сама по собі ця Конституція не вирішує головного, кардинального питання для України: якою буде Україна через 5-10 років, вона не вирішує, які засоби мають бути для цього вжиті, і саме головне – вона не є тим документом, який би об’єднав навколо нього всі політичні сили.

Ми зараз не будемо говорити про громадян України, бо, по великому рахунку, громадянам України до тексту Конституції чи Президента, чи БЮТ, чи ПР глибоко, як кажуть, до одного місця. Але на то і є так звана політична еліта, яка, на мою думку, на сьогоднішній день не виправдовує це звання, щоби забезпечити всі умови функціонування держави, які б дали гідне життя громадянам України.

Тому говорити про ці речі серйозно просто не приходиться. Я думаю, що мова йде про інше. Мова йде про те, що протягом останніх років, Президент, маючи біля 60% підтримки, міг спокійно ініціювати серйозні процеси, дати суспільству для обговорення, створити Конституційну раду.

Хоче референдум – хай іде на референдум, хоча я не бачу сенсу для референдуму, бо на сьогоднішній день, як на мене, у нас немає ні політичної нації, ні політичної еліти. То, можливо, інтелектуальна еліта, яка насправді ще трохи залишилася від Радянського Союзу, могла би написати пристойний документ, який би дав можливість нормально функціонувати державі, а не так, як ця Конституція 2004 року.

Він міг це зробити, але з кожним роком він чомусь займався іншими речами. Він займався тим, чим потрібно займатися саме наприкінці своєї каденції – трипільською культурою, і то досить обережно, намагатися подивитися, які були результати Другої світової війни… Всі такі гуманітарні речі краще було б починати робити, але не так, як він це зараз робить. Спочатку треба вирішувати кардинальні питання. Втрачаючи кожного року ініціативу, Президент на сьогоднішній день все-таки вирішив балотуватися у президенти. Як на мене, таке балотування несе серйозну небезпеку для країни. І тоді він вирішив вступити в інформаційне поле. Щоб вступити в інформаційне поле, почати гру і бути гравцем.

Я вважаю, що насправді має відбутися консолідація. На мою думку, це не повинна бути коаліція. Я би назвав це консолідованою більшістю. Я так зрозумів, що основна «червона нитка», яка буде проходити у передвиборчій кампанії президента, - «якщо ви не виберете мене, Україна як держава не буде існувати». Звучить благородно, але з 1991 року це досить дивно виглядає. Давайте будемо відвертими – насправді держави до цього часу не відбулося. Тобто знов у суспільство вкидується примітивна технологія: кандидат ділиться на «свого» і «чужого». Я особисто проти цього. Я вважаю, що мають змагатися програмні речі, а не ідеології. Мають бути вказані шляхи, якими буде розвиватися країна, і люди мають вибрати.

Як на мене, президентська форма правління показала свою нежиттєздатність. Я би не хотів, щоб з українським народом далі експериментували, бо може так статися, що раз на сто років нам буде попадатися хороший президент, а решта 90 років в нас будуть погані президенти. І що тоді? І де ми опинимося? Тому, як на мене, парламентська форма правління краща.

Ми, на жаль, вступили у завершальну стадію підготовки до старту президентської кампанії. Ця підготовка не відрізняється ні толерантністю, ні правилами гри. Вони не можуть зробити дві основні речі: зняти питання розподілу країни і закласти ті традиції і правила, по яких би Україна рухалася далі.

Хто б не виграв на президентських виборах, цим все не закінчиться. Як мінімум, 30-40% людей будуть проти цього президента. А я думаю, що буде 50/50. І далі ми знов підемо на президентські вибори, президент не буде мати більшості у ВР. Якби люди поступилися своїми амбіціями бути великими, а реально сіли, як державні мужі, за стіл і сказали: «Ми для себе робили п’ять років, тепер давайте п’ять років робити для країни».

«Обозреватель»: Ситуація навколо Міністерства оборони і Юрія Єханурова. Як ви думаєте, для чого це робиться і чому саме зараз?

Тарас Березовець: Спеціалісти нашої компанії написали психологічний портрет Юрія Івановича Єханурова. В чому його загальновідома проблема? Це політик-конформіст, причому, політик ще навіть докучмівських часів, який починав свою кар’єру ще при Кравчукові, який має здатність до політичної мімікрії до такого ступеню… Коли Юрій Іванович працює віце-прем’єром в першому уряді Віктора Ющенка, ще до його обрання Президентом. Тоді він пішов заступником до його основного політичного опонента – Медведчука – в адміністрацію Президента. Після перемоги Ющенка він знову повертається.

Такий універсальний солдат – хоч міністром, хоч губернатором, хоч головою парламентського комітету. Він готовий на все. Проблема Юрія Єханурова полягає в елементарному: невміння вести публічну дискусію. Юрій Іванович елементарно не може пояснити, чому з’являються такі парадокси – 63 гривні, по якій Міністерство оборони закуповує ковбасу. І замість того, щоб давати конкретну відповідь, він іде у солдатську їдальню, кули, мабуть, привезли з мережі дорогих ресторанів меню, нагодували солдатів. Бо зрозуміло – якщо міністр почне їсти ту баланду, яку їдять солдати, то у нас міністра оборони не буде. На жаль.

Юрій Іванович – це людина минулого, і, на жаль, він не зможе протриматися ні в нинішньому уряді, ні в майбутньому. Тому для нього єдиний вихід – написати заяву про відставку. А далі, якщо в нього є претензії до КРУ чи до прем’єра – хай подає до суду, судиться і доводить, що він був правий.

Віталій Бала: Конфлікт був закладений самим Ющенком, бо Єханурова призначили на посаду міністра оборони на зло Юлії Тимошенко. Це психологічні антиподи. Більше того, там є персональна неприязнь. Бо співпрацювати вони не могли ще раніше, коли він був першим віце-прем’єром Юлії Володимирівни. Також у той час це було зроблено спеціально. Тобто мова йшла про те, що коли Ющенко пропонував міністрів по квоті, що йому належить по Конституції, вій йшов не на кроки, які би зробили команду єдиним організмом, а навпаки, намагався призначити людей, які не давали б можливості це робити. Як на мене, головне питання полягає в тому, що під час непростої ситуації уряд має бути єдиною командою. Там не може бути «особого мнения». А якщо ми слухаємо тільки те, що говорять з Банкової, то треба, щоб Президент очолював уряд.

Стосовно зловживань, не зловживань – я дійсно погоджуюся, що треба в судовому порядку всі ці речі доводити. Але якщо прем’єр-міністр публічно висловлює такі претензії до міністра – зрозуміло, що далі співпраці бути не може.

Читайте також:

Вера Ульянченко – глава похоронной команды Президента

Ехануров –универсальный солдат прошлого, который должен уйти

«Интер» манипулирует общественным мнением в пользу России

Дивіться відеосюжети за наслідками прес-конференції:

Конституцию Ющенко дописывали поспешно

Ехануров - универсальный деревянный солдат

Телеканал «Интер» работает для России

Вера Ульянченко – глава похоронной команды Президента